Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Робінзон Крузо 📚 - Українською

Читати книгу - "Робінзон Крузо"

345
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Робінзон Крузо" автора Даніель Дефо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:
я згадав про нещасного малюка.

Я знайшов козеня прив’язаним до кілочка біля куріня й напівмертвим від голоду та спраги. Трава всюди, куди він міг дотягтися, була геть вискубана. Я відразу ж напоїв бідну тварину, нарубав ніжних пагонів із найближчих дерев і, перерізавши мотузку, відпустив. Я гадав, що козеня, втамувавши голод, одразу втече, але воно довірливо підійшло до мене і лягло в затінку біля моїх ніг. Відтоді я завжди сам годував його, і козенятко стало зовсім ручним. Так було започатковане моє тваринництво.

Невдовзі настала дощова пора осіннього рівнодення, і знову тридцятого вересня я відсвяткував сумну річницю мого ув’язнення на острові – уже другу. Я згадав колишнє життя, сповнене впертості, себелюбства й мерзенних учинків, і зрозумів, що, на щастя, уже не почуваюся тією людиною, яка їх скоювала. Мої радощі, задоволення і прикрощі, турботи й відпочинок геть змінилися. Іще рік тому я не припиняв думати про своє безталанне становище. Мене не полишала розпука. Тепер ці почуття втратили гостроту, я навчився цінувати й любити своє життя.

Розділ 22

Опудало

Мені рідко доводилося байдикувати; увесь мій день було розраховано по хвилинах і заповнено різноманітними заняттями: полюванням, куховарством, столярними роботами, розчищуванням території, підлатанням одягу та багатьма іншими дрібницями. Не забував я й читати по неділях свою Біблію.

Настав грудень – час мого першого врожаю. І хоча ділянка була невелика, ячмінь і пшениця зійшли дружно. Я радів плодам своїх зусиль, поки не побачив, що знову ризикую все втратити. І річ була не в посусі. На моє поле занадилися гризуни, вони спустошували його щоночі. Звірки, схожі на зайців, так знахабніли, що, не боячись ані мене, ані мого пса, ані денного світла, усе частіше шурхотіли в молодих пагонах, поки не довели мене до розпачу.

Існував єдиний засіб захистити паростки від набігів ненажерливих розбійників – частою й досить високою огорожею. Довелося витратити аж три тижні на те, щоб огорожа вийшла міцною. Вдень я відлякував розбійників стріляниною, а на ніч прив’язував до огорожі пса. Це дало результат: пшениця та ячмінь щасливо піднялися й заколосилися.

Одначе натомість з’явилися птахи. Їх було незліченні хмари. І хоч я стріляв із рушниці, кружляв біля частоколу, посвистом і криками відлякуючи їх, усе було марно. Остаточно знавіснівши, я підстрелив двох птахів побільше, підвісив їх на тичину і встромив це опудало в землю посеред поля. Я не дуже розраховував на свою витівку, але сталося неймовірне: віднині птахи не тільки не наближалися до колосся, а й зовсім полишили ділянку, відлетівши геть. Мої пшениця та ячмінь були врятовані, і наприкінці грудня я зняв увесь урожай.

Для жнив, не маючи серпа й коси, я використовував шаблю, знайдену на кораблі разом з іншою зброєю. Я зрізав тільки верхню частину стебел, складав колосся у великий кошик і виносив із поля в печеру. Коли все було зібрано, я перетер колосся руками, щоб відокремити зерно від полови. У результаті вийшло два бушелі[6] пшениці й близько трьох бушелів ячменю.

Відклавши частину врожаю для посіву, я замислився над тим, як учинити з рештою. Я не мав змоги змолоти, просіяти або спекти хліб із мого дорогоцінного зерна. Тому вирішив не торкатися цьогорічного врожаю, залишивши його все на насіння, а тим часом що-небудь винайти. Щоправда, пшеничні коржі я все-таки спробував спекти, але вони вийшли грубими, неоковирними й напівсирими…

У запалі я задумав виростити хліб на найбільшій площі, яку тільки зможу обробити, засіявши її всім насінням, а також обнести поле живою огорожею, яка захистить його від птахів і палючого сонця. Для втілення цього задуму я мав зберегти свій урожай та підготувати інвентар. У мене вже був досвід, але, на жаль, не було годящих засобів виробництва. Мені не було чим боронувати землю, не було плуга для оранки, а єдина моя лопата була в жалюгідному стані.

Проте я вперто і старанно взявся до справи.

Розділ 23

Гончарне ремесло

Я скопав дерев’яною лопатою дві великі ділянки землі під пагорбом, засіяв їх пшеницею та ячменем і оточив своє поле невеликим насадженням – із часом воно мало перетворитися на живопліт. Ця важка робота тривала майже три місяці.

А поки лили дощі й неможливо було навіть визирнути назовні, я перебрався до своєї комори, де ліпив із глини хатнє начиння й розважався бесідами з папугою. Той уже знав своє ім’я: слово «Попка» було першим, яке я почув на острові не з власних вуст. Папуга прикрашав мою самотність, він виявився рухливим, розумним, іноді сердитим, але переважно вельми компанійським птахом.

Зайнятися гончарством я хотів давно. Для цього треба було відшукати годящу глину, а вже потім наліпити посуд, хоча б віддалено схожий на горщики й миски. Без горна для випалу я, мабуть, міг обійтися – сонце замінило б його. Але де знайти достатню кількість доброї глини?

Нарешті я знайшов те, чого потребував, у вимоїні під схилом, куди стікала дощова вода. Спочатку я вирішив виготовити глек для зберігання зерна. Боже мій, скільки перевів я глини на цей перший досвід! Які дивні й гидотні творіння виходили з моїх рук, яка кількість горщиків і глеків розвалилася просто перед очима та розтріскалась, якщо я перетримував їх на сонці! Мені знадобилося два місяці, щоб так-сяк зробити двійко об’ємистих посудин, які лише віддалено скидалися на глеки.

Та й це була перемога! Коли глина затверділа і мої вироби висохли, я обережно, немов вони були з найтоншого венеціанського скла, переніс їх до печери та встановив у заздалегідь сплетені круглі кошики. Порожній простір між стінками глеків і кошиків я заповнив соломою, вирішивши, що тут зберігатиметься зерно нового врожаю. Незабаром становище покращилося: дрібний глиняний посуд, усі ці миски, кружки, горщечки, вийшли на славу після випалу на сонці.

Проте я прагнув більшого. Мені був потрібний глиняний казанок, настільки міцний, щоб витримувати вогонь: я мріяв зварити справжній суп… Якось, підсмаживши на вечерю шматок м’яса, я гасив багаття й розворушив вугілля. Під ними я знайшов черепок давно розбитого горщика. Він здавався неймовірно міцним і скидався на уламок цеглини. Це відкриття підказало мені, що необхідно спорудити щось на зразок печі для випалу горщиків.

Спочатку я не вигадав нічого кращого, як поставити кілька посудин різного розміру на велику купу попелу, обкласти полінами, підпалити й пильно стежити, щоб вони не розтріскалися. Для цього треба було точно розрахувати кількість дров, що

1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"