Читати книгу - "Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

Мені так і не вдалося поговорити з Сонею або, як з'ясувалося, з Лізою. Вона зникла. На роботі та в університеті більше не з'являлася, її номер був поза зоною доступу. Виявилося, що будинок, де жила Ліза, належав родині справжньої Соні, яка навчалася за кордоном, а її батьки були у відрядженні. Навіть не хочу знати, як Ліза змогла проникнути і жити в тому будинку. Роль її батьків виконали справжні актори, які були ретельно загримовані під власників будинку. Клим бачив Соню в дитинстві, тож навіть не уявляв, як вона могла змінитися і виглядати зараз, коли виросла. Ідеально зіграна вистава, навіть ні до чого й не підкопаєшся. І все для мене. Хоча, ні. Я теж брала участь у виставі, навіть не знаючи про це. Денис теж грав свою роль, але з примусу. Як я зрозуміла, це кінець в історії з моїм настирливим залицяльником. Я була дуже рада, що тепер поставлено остаточну крапку і я можу спокійно йти далі. Дениса я пробачила, адже його шантажували і, до того ж, він хотів усе припинити, але про це йому не скажу. Єдине з усього цього найголовніше, що я зізналася батькам Назара і розповіла про справжню причину його смерті. Ліза своїм вчинком не нашкодила мені, а навпаки, звільнила мене від такої важкої ноші.

В університеті перестали гомоніти з приводу відео, викладеного Сонею, точніше Лізою. Але на мене все одно іноді кидали недобрі погляди. Скоро закінчаться іспити, будуть канікули і про мене точно всі забудуть. А з початком нового навчального року обов'язково з'явиться нова зірка соціальних мереж. Але після всього цього я вже не буду тією, що була. Я немов подорослішала за цей час років на п'ять, якщо не більше. Хоча, може, я завжди була такою: дорослою не по роках, а себе справжню приховувала під маскою легковажності, веселощів, безтурботності та легкості. Особисті драми завжди або ламають, або роблять сильнішими. Але, в будь-якому разі, після них стаєш іншою людиною і дивишся на світ по-новому.

Я не поспішаючи йшла додому з університету. Взяла у кафе кави з собою і продовжила свою прогулянку. Погода тішила теплом, а на душі нарешті відчувала зцілення від того, що мої проблеми вирішуються. Зрозуміла, що починаю помічати, що відбувається навколо: як співають пташки, як вітер хитає гілки, які люди проходять поряд, як сміються діти. Я перейшла дорогу і вирішила звернути в бік найближчого до дому магазину, щоб купити що-небудь на вечерю.

Я побачила, як Клим цілує іншу дівчину. Не втримала стакан кави, кава розтіклася калюжкою по асфальту, забризкавши мої туфлі. Мені раптом стало боляче, усередині щось стиснуло і мені стало не вистачати дихання. Я схопила стаканчик, стиснула його в руці, розвернулася і втекла. Прискорюючи крок, лаяла себе: «Ні, ну а що ти хотіла? Наївна. Ти ж бачила другу зубну щітку в його ванній кімнаті. Могла б і одразу здогадатися, що в нього є дівчина. Так, у принципі, як у такого хлопця не може бути дівчини? От дурна! Яка ж я дурепа!»

Повернуся до дівчат у свою стару кімнату. Я поспішила додому до Клима збирати найнеобхідніші речі. Решту зможу забрати днями.

Перед відходом зазирнула в його спальню, окинула поглядом його робоче місце, потім зайшла в кімнату, яка тимчасово стала моєю. Я не хотіла відволікати Клима від його побачення, тому залишила йому записку на тумбочці біля вхідних дверей: «Я не хочу тебе більше обмежувати, тому повертаюся додому. Дякую, без тебе б я не впоралася з усім».

Ти впускаєш людей у свій світ, а вони створюють апокаліпсис і намагаються повністю його зруйнувати, або чого гірше — створити свій на місці твого. Після руйнування хоч через деякий час його можна відновити, попри те, що створювати з нуля завжди складніше. А от якщо твій світ замінили на інший частково або повністю, вже складно зрозуміти, де проходять межі між ними. І ось у такі моменти складно забути людину. Викидаючи її повністю зі свого життя, ти можеш назавжди позбутися частини свого світу. Висновок один — потрібно завжди надійно захищати свій світ від вторгнень.

Скільки себе пам'ятаю, завжди шукала другу половинку, але мені якось Маша сказала: «Навіщо тобі половинка, адже ти вже цілісна, самодостатня». Ми ще тоді з нею довго сперечалися з цього приводу. Все, напевно, тому, що частина мене продовжувала сумувати за Назаром і не давала можливості йти далі. Зараз, коли я відпустила Назара, зрозуміла, що Клим і став тією людиною, кого я по-справжньому покохала. Я не можу сказати, що люблю його більше, ніж Назара, почуття не можна порівнювати. Знаю, що покохала сильно. Але ось у взаємності своїх почуттів я сумнівалася. І зрозуміло чому. Не хочу знати, хто та дівчина, просто бажаю їм із Климом щастя. Не знаю, як поводитимуся під час зустрічі з ним, але постараюся посміхатися і робити вигляд, що все добре.

Я поставила чашку і натиснула на кнопку. Кавомашина з шиплячим звуком видала мені струмінь коричневої рідини. Узяла цукорницю, набрала чайну ложку й кинула її у каву. Повторила, щоб зробити її солодшою. Розмішала. Не витягуючи ложку з чашки, зробила ковток і скривилася. Солона кава. Вилила її в раковину.

Я зловила на собі погляд. Маша, напевно, бачила, що я вилила каву, вона була стривожена:

— Усе добре?

— Швидше ні, ніж так. Я повертаюся до своєї кімнати.

— Клим попросив тебе з'їхати?

— Ні, це моя ініціатива. Він мені допоміг. Дякую йому за це. Я не збиралася в нього залишатися надовго, - спробувала натягнути посмішку.

— Настя, так викладай, що трапилося. Я ж бачу, що щось не так, — Маша проникливо дивилася на мене.

— Минулої ночі ми з Климом переспали.

— Ого!

— А сьогодні я побачила, як він цілує іншу дівчину. Учора я була засмучена, напевно він мене пожалів... — я зробила паузу.

Маша теж мовчала. Вона з розумінням подивилася на мене, після чого підійшла й обійняла:

— Не переживай так. Навряд чи б він так із тобою вчинив, якби в нього була інша. Може, тобі здалося, що бачила саме його?

— Не здалося. І, напевно, ми його погано знаємо.