Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Суботнього ранку Лана вийшла з під’їзду та знову знайшла на лобовому склі свого Фелікса червону троянду. Вона задоволено посміхнулася та озирнулася навколо, шукаючи очима таємного залицяльника. Нікого не помітивши, вона поставила квітку в пляшку з водою, яку завжди тримала в салоні, та поїхала в клініку.

Насилу відшукавши місце, Лана припаркувалася у дворі. Відійшовши від машини, вона згадала, що забула телефон, і вирішила повернутися. У цей момент маленький синій «фіат» зупинився між дорогими мерседесами та «ягуарами», що стояли в ряд біля будівлі урологічного відділення. Стара розвалюха мала такий комічний вигляд серед автомобільної розкоші парківки, що дівчина мимоволі посміхнулася. Але ще більш комічним виявилося те, що з цієї маленької машинки вилізла велика постать завідувача відділення. Виникало слушне запитання, як же Віктор Михайлович помістився в такому маленькому салоні? Чоловік протиснувся між авто, що стояли близько, та витягнув портфель з багажника. Обернувшись, лікар помітив пацієнтку:

– Лана? Доброго ранку! Я трохи запізнився сьогодні, що зі мною трапляється рідко, – вибачився він.

– Доброго ранку, Вікторе Михайловичу? Ви що ж, проспали?

– Та де там! Машина підвела. Ніяк заводитися не хотіла. Довелося дроти кидати до акумулятора.

– Розумію. Ой, а як же ви потім заведетеся? – спохватилася дівчина.

– Та щось придумаю! Світ не без добрих людей, хтось допоможе.

Розмовляючи, лікар та пацієнтка зайшли в будівлю. У коридорі біля кабінету вже чекали пацієнти.

– Ага! Увесь колектив зібрався. Доброго ранку, панове пацієнти! – весело вимовив він.

– Та який же він добрий? – стомлено заперечив товстун з охороною.

– Ну а як же – субота, вихідний!

– Це в нормальних людей вихідний, – мляво зауважив сластолюбець. – Відсипаються після п’ятничної п’янки. А нам ось пити не можна, поки курс лікування не закінчимо!

– Ну, це ви правильно помітили, дорогенький, – погодився лікар, відмикаючи двері кабінету. – Заходьте першим.

До Лани одразу ж підійшов новоспечений залицяльник і, взявши її за лікоть, відвів убік.

– Доброго ранку, любонько! Як спалося? Дозвольте вашу ручку... – він поцілував її пальчики.

– Доброго ранку, Едуарде Семеновичу!

Дівчина розуміла, що старий усіма силами намагається продемонструвати всім і кожному свою перемогу. Вона зніяковіло озирнулася на чергу.

Нарешті двері кабінету відчинилися, і лікар запросив вусатого кавалера на прийом. Залишившись одна, Лана опустила очі під пильними поглядами присутніх.

– А що, дідуган усе ж таки домігся свого? – із сарказмом поцікавився товстун, і охоронці посміхнулися йому в такт.

Вона зробила вигляд, що не почула.

– Та годі вам, красуне! Чого вже соромитися?! – знущально вимовив чоловік. – Ми тут усі свої, зріднилися, так би мовити, на підставі лікування. А декого, я дивлюся, болячки навіть разом звели...

Лана підняла очі, але нічого не відповіла.

У цей час у кабінеті завідувача урологічного відділення клініки закордонний пацієнт отримував медичні послуги згідно з прейскурантом.

– Як ваші справи, Едуарде Семеновичу? Що стосовно молодої особи? Здається, вона відповідає вам взаємністю? Я помітив, як ви мило розмовляли в коридорі.

Пацієнт повернув голову, що було дещо незручно в його позі:

– Так, Вікторе Михайловичу, усе йде за планом! Учора вона погодилася прийняти мої залицяння, – похвалився він.

– Он як, вітаю! Лана дівчина славна... Яким буде ваш наступний крок?

– Хочу забрати її з собою. Якщо вийде.

– Гм... – лікар не очікував такої прудкості від старого іноземця. – Бажаю вам удачі!

– Дякую уклінно! Вона мені знадобиться! – відповів Едуард, застібаючи ремінь на джинсах. – І дякую за допомогу.

– Чим можу, так би мовити!

Зустрівшись на порозі з Ланою, літній кавалер попередив, що чекатиме в коридорі.

З гордовитим виглядом він присів у крісло, закинув ногу та переможно обвів поглядом усіх присутніх.

– Вітаю, шановний! Гарну рибку спіймали на гачок! – похвалив товстун у краватці, кивнувши в бік кабінету, куди зайшла Лана.

– Та вже не скаржуся, – лаконічно відповів той.

– А ви, я дивлюся, даремно часу не гаяли, поки ми тут свої «гачки» лікуємо! – зауважив співрозмовник. Охоронці одразу ж зареготали з його непристойного жарту.

У процедурній Віктор Михайлович не забув поцікавитися в пацієнтки:

– Лано, як там просувається ваш урогінекологічний роман з іноземцем?

Вона посміхнулася його жарту. Справді, інакше й не назвеш...

– Ви знаєте, він нібито привид з минулої епохи! Просив офіційного дозволу залицятися до мене. Уявляєте?

– А хіба це погано? – подивився поверх окулярів лікар.

– Звичайно, ні. Але дуже вже незвично. Едуард Семенович узагалі такий оригінал...

– Є за ним таке, – підтвердив уролог. – Але, водночас, знаю його вже кілька років та можу сказати, що він точно не вчинить з вами так, як це зробив Марк.

– Що? Що ви маєте на увазі? – схаменулася Лана.

Однак лікар не відповів.

– Усе готово. Можете вдягатися. Чекаю на вас у понеділок, як зазвичай.

Слова Віктора Михайловича змусили її вкотре замислитися над тим, як багато відомо цій людині.

У коридорі чекав Едуард Семенович.

– Любонько, як щодо ранкової кави?

– Шкодую, та в мене призначена зустріч об одинадцятій.

– Дозвольте – зараз немає ще й дев’ятої. Ми все встигнемо!

– Так, але мені ще на дорогу час потрібний... – вибачаючись, вимовила Лана.

– Добре. Тоді змінюємо тактику. Скільки вам добиратися звідси?

– Півгодини, я думаю. Але навіщо такий поспіх? Може перенесемо каву на потім?

Але іноземець категорично замотав головою:

– Ні! Ні! І ні! Я хочу бачити вас щодня!

Дівчина здалася під його натиском.

– Ну добре, Едуарде Семеновичу, умовили!