Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Морські пригоди «Зоряного мандрівника» 📚 - Українською

Читати книгу - "Морські пригоди «Зоряного мандрівника»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морські пригоди «Зоряного мандрівника»" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 46
Перейти на сторінку:
того, що швидше загоїться.

– Ще б мені не знати! – сказав Едмунд.

– Так от, він здер із мене шкіру, так само, як я тричі робив це сам, тільки тепер було куди болючіше. І вона лежала на траві поряд із трьома першими, тільки була набагато товщою і темнішою, і жорсткішою. І я став гладеньким і тоненьким, як очищена від кори галузка, і відчував себе таким беззахисним і малим. Тоді він схопив мене (мені це, відверто кажучи, дуже не сподобалося, тому що без старої шкіри я став надто чутливим) і кинув у воду. Мене як окропом обпекло, але зовсім не надовго, а потім стало так добре! Я плавав і хлюпався, біль у руці відразу ж минув. І тільки тоді я всією своєю шкірою відчув, що трапилося: я знову перетворююся на хлопчика! Ти й не повіриш, до чого я зрадів своїм рукам! Не сперечаюся, вони не такі міцні та мускулисті, як у Каспіана, але все одно я був страшенно радий їх бачити. Через певний час лев витяг мене з води й одягнув…

– Одягнув? Своїми лапами, чи як? – перебив Едмунд.

– Взагалі-то я вже й сам не пам’ятаю, як це було. Але все ж якось одягнув. У нову одежу, що, до речі, на мені й тепер. А потім я раптом опинився тут. Тому мені здалося, що все це було уві сні.

– Ні. Це був не сон, – сказав Едмунд.

– Чому?

– По-перше, на тобі залишився цей одяг. А по-друге – факт очевидний: тебе ж роздраконили назад у людину.

– Але що ж це тоді було? – запитав Юстас.

– Гадаю, ти бачив Аслана, – відповів Едмунд.

– Аслана?! – вигукнув Юстас. – Я багато разів чув це ім’я з тих пір, як ми опинилися на борту «Зоряного мандрівника». Тоді воно мене чомусь дратувало. Але тоді мене дратувало все навкруги. Знаєш, я дуже винуватий. По-моєму, я поводився по-свинськи.

– Гаразд, – сказав Едмунд, – між нами кажучи, коли я вперше потрапив до Нарнії, то поводився не кращим чином. Ти що, а от я тоді зрадив друзів.

– Не варто про це згадувати, – сказав Юстас. – Але все ж – хто такий Аслан? Ти знаєш його?

– Швидше, це він знає мене, – відповів Едмунд. – Це Великий Лев, син Володаря Морів, що врятував мене і всю Нарнію. Ми всі його бачили (Люсі він являється частіше, ніж іншим). Цілком ймовірно, що саме в його країну й лежить наш шлях.

Вони змовкли. Остання яскрава зірка над горизонтом згасла, і хоча вони не бачили сонця, що сходило за горами, але зрозуміли, що настав ранок, бо небо й затоку осяяло рожеве світло. Тут на гілці закричав якийсь птах, певно, папуга, у лісі почулося шарудіння і нарешті Каспіан засурмив у ріг. Табір прокинувся.

Радості мандрівників не було меж, коли Едмунд і оновлений Юстас приєдналися до сніданку біля багаття. Ось і наспіла пора всім почути першу частину його розповіді. Що ж до мертвого дракона, то думки розділилися: одні вважали, що це був зачарований лорд Октезіан, а інші думали, що саме дракон і проковтнув лорда багато років тому. Діаманти і самоцвіти, якими Юстас набив кишені в печері, зникли разом із його старим одягом. Але повертатися до тієї ущелини по скарби не хотілося нікому, а тим паче Юстасу.

За кілька днів свіжопофарбований «Зоряний мандрівник» з нової щоглою і повним запасом харчів був готовий до відплиття. Перед виходом у море Каспіан велів висікти на прибережній скелі нижченаведений напис:

ДРАКОНІВ ОСТРІВ

відкритий Каспіаном Десятим,

Королем Нарнії і таке інше,

у четвертий рік його правління.

Тут, як ми вважаємо,

знайшов свій останній притулок

лорд Октезіан.

Так і кортить сказати, що «з цього часу Юстас став зовсім іншим хлопчиком». Але взагалі, якщо вже говорити по щирості, він тільки почав змінюватися. Часом йому ще траплялося й вередувати, але не будемо судити його занадто суворо. Головне – він почав виправлятися.

А з браслетом лорда Октезіана трапилась цікава історія. Юстасу на нього й дивитися було моторошно, і він подарував його Каспіану. А Каспіан запропонував Люсі, але вона відмовилася. Тоді Каспіан зі словами «ну, що ж, нехай летить на всі чотири боки!» підкинув браслет високо вгору. У цей час вони саме стояли біля підніжжя скелі, дивлячись на напис. Браслет блиснув на сонці й зачепився за виступ скелі в такому місці, що дістатися до нього не можна було ані знизу, ані зверху. Там він, напевно, висить і досі й висітиме до скону віків.

Розділ 8

Два щасливі рятунки

Коли «Зоряний мандрівник» відходив від Драконового острова, усі були в чудовому гуморі. Щойно вони вийшли з бухти, як ходовий вітер підхопив корабель, і на світанні наступної доби вони дісталися невідомої землі, яку декому вже випало бачити з висоти драконового польоту. Перед ними лежав невисокий острів, де траплялися лише кролики та кози, та, помітивши розвалини кам’яних будинків та чорні сліди згарищ, вони здогадалися, що не так давно тут жили люди. Подекуди тут валялися кістки, зламані списи та стріли.

– Тут похазяйнували пірати, – припустив Каспіан.

– Або дракони, – додав Едмунд.

А ще вони побачили на піску човника. Його зробили з товстої шкури, натягнутої на плетений каркас. Завдовжки він був не більше чотирьох футів, а всередині нього лежало таке саме невеличке весельце. Мандрівники припустили, що його або зробили для дитини, або в цих місцях жили гноми. Рипічип вирішив узяти човника собі, бо він був йому до міри, і човник підняли на борт. Вони назвали це місце Горілим островом і залишили його незадовго до полудня.

Наступні п’ять днів вони йшли під південно-східним вітром, не бачачи землі й не зустрічаючи ані чайок, ані риб. Шостого дня до самого вечора періщив дощ. Юстас двічі програв Рипічипу в шахи і знов поводився так само, як на початку мандрівки. І навіть Едмунд зазначив, зітхнувши, що вакації в Америці були б, мабуть, не набагато нуднішими.

Тут Люсі виглянула з вікна каюти й вигукнула:

– А дощ вщухає! Стривайте, а це що таке?

Усі висипали на корму й побачили, що дощ перестав і що Дриніан, який стояв на вахті, уважно приглядається до якогось предмета в морі позаду корабля. Точніше, це був не предмет, а кілька предметів, схожих на кругляки, що розміщувалися на одній лінії футів за сорок один від одного.

– Щось, але не камінь, – сказав Дриніан. – Бо п’ять хвилин тому їх там не було.

– Дивіться, дивіться – он один щез! – випалила Люсі.

– Еге

1 ... 20 21 22 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські пригоди «Зоряного мандрівника»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морські пригоди «Зоряного мандрівника»"