Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Ну ж бо, спокійно. Ви красиві, впевнені в собі й анітрохи не гірші за тих, на кому гронами висять діаманти. Вас не заарештують, не виженуть і не образять. Ви відоміші за всіх присутніх, в інфомережі ваше ім’я шукають частіше, ніж гарячі знімки популярних актрис. Дихайте глибоко і переставляйте ноги, а про все інше подбаю я.

Віандійка спіткнулася на першій сходинці. Туфлю загубила, уявіть собі. Злякано озирнулася, незграбно присіла… Точніше, збиралася присісти, балансуючи на тонкій шпильці й ризикуючи впасти на відчищену до блиску плитку на радість репортерів, але Жасмин легко втримала її від зайвого моменту слави.

– Прошу, пані. – З нізвідки з’явився люб’язний чоловік у лівреї і, опустившись на одне коліно, допоміг Флорі взутися. – Приємного вечора.

– Дякую…

Але він тихо зник, щоб подати якомусь пану тростину і спіймати впущену каблучку товстої жінки з болонкою.

– Зберіться! Нервуватимете, коли отримаєте свої мільйони.

– Або олівець…

Жасмин подумки чортихнулася і прискорила крок. Їй не подобався помпезний Торі-Ейл, не подобалося оточення та не подобалося ставлення супутниці. Вона звикла зубами прогризати собі шлях, обстоювати право на кожну дрібницю, що діставалася іншим без питань, жити з ярликом «тупа асіанка» і боротися з власним характером, який вимагав вирішувати проблеми кулаками. Їй ніколи і на думку не спадало скласти лапки і підкоритися стереотипам!

Флора абияк досягла верхньої сходинки і затрималася біля високих колон, що досить успішно імітували іонічний ордер давньогрецької архітектури.

– Щось тут не так, – промовила сміливіше. – На нас дивляться, але ми не в центрі уваги. Чому?

– Може, тому що ми не пуп землі?

Їх провели у просторий конференц-зал – до десятків чорних костюмів та вуалей, що окупували дві третини крісел і пожирали одне одного заздрісними поглядами. Були й журналісти як місцевих, так і міжнародних каналів. На поки що порожню сцену дивилися телекамери, техніки готували великий екран, тихі дівчата в коротких смугастих сукнях розносили пляшки з мінеральною водою.

Жасмин покосилася на Флору, що зайняла крайнє зліва крісло в задньому ряду. Незважаючи на вмовляння, віандійка вважала за краще одягнути темно-сірий костюм і білу блузку. Якби не неслухняне яскраво-руде волосся, ледве прикрите невеликим капелюшком, вона не виділялася б із натовпу, проте на неї поглядали багато й нав’язливо. Щоправда, цікавість глядачів була скромнішою, ніж очікувалося.

– Що там? – Флора вказала на протилежний кінець зали. – Всі витріщаються туди як заворожені.

Жасмин підвелася, повернулася в той бік.

– Довговолосий обірванець із рюкзаком і жіночою сумкою з плетеним ремінцем. На вигляд безпритульний, хоча морда сита, а очі нахабні. І модифіковані, до речі. Райдужка зі штучним пігментом. По-моєму, нещодавно хтось про таке розповідав… Сніжко, а це не той самий викрада… Сніжко?!

Але віандійки поряд уже не було.

– І це мене називають психованою? – Жасмин скривилася, коли підопічна без тіні невпевненості прорвалася крізь манірний натовп і схопила підозрілого хлопця за комір шкіряної куртки з емблемою птаха на хвилі. – Я хоча б роблю це без свідків.

– Віддавай мої гроші! – закричала Флора на весь зал. – Негідник! Таким, як ти, місце у в’язниці! Ба-анди-ит! Я подам на тебе до суду!

Журналісти наче прокинулися від сплячки, камери почали рухатися, пристойне товариство вивертало шиї, намагаючись не пропустити скандал і зберегти гідність.

– Спершу сама з-за ґрат вийди, погань, – виплюнув незнайомець, – а потім на чужу частку облизуйся.

– Чужа частка?! І як же ти її оцінив, скотино?! П’ять відсотків? П’ятдесят? Негайно поверни мої сім тисяч віанітів, а то… А то… – Щоками Флори покотилися сльози. – Ах ти мразото! У тебе вистачило нахабства принести сюди вкрадену сумочку? Та ти абсолютний псих! – Вона схопила плетений ремінець і потягла до себе. – Віддай!

Жасмин підійшла до них якраз вчасно, щоб заспокійливо глянути на трохи розгублену охорону, мовчки відібрати у обірванця сумку і відтягнути віандійку в порожній куток. За кілька хвилин у крісло поруч із ними сів захеканий суддя Псарк, що колись ледь не втратив посаду через секс-скандал, – персона на Віанді відома, у достойних компаніях майже заборонена.

– Чули? – Він азартно потягнувся до вуха Флори, хоча його гучний голос долинав і до перших рядів. – Блудний син повернувся. Стільки років ні слуху ні духу, а як гроші запахли – одразу дім рідний згадав. Казали, він чи то загинув, чи спився, чи в секті чаклунській голяка танцює… Хм… – Суддя поворушив м’ясистим носом, задумливо плямкнув губами. – На алкаша точно не схожий. Бретт Рокс, треба ж таке… Колись був як маленький ангел, а тепер від головоріза не відрізниш. І як це Ділен про нього згадав? Вони ж стільки років не розмовляли, у попередньому заповіті Бретт навіть не згадувався. О, вибачте, люба леді, ваше ім’я зовсім вилетіло з голови. Вас звати…

Жасмин легенько стукнула його по багровій, покритій товстими складками шиї, відправляючи в п’ятнадцятихвилинний «сон», і поклялася собі, що це востаннє. По-справжньому востаннє. Є ж інші методи! Є ж?..

– Стає цікавіше? – підморгнула Флорі. – О, а ось і Персик намалювався разом з інспектором Ільсом. Я нічого не робила судді, зрозуміло? Сідайте зручніше і готуйтеся до шоу кращого, ніж у цирку. Спокійно, сьогодні в центрі уваги не ви.