Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Зайнявши вільні місця, ми наклали собі вечерю. Я зраділа, помітивши серед страв відварену картоплю й відбивні, які любила вдома.

— Інгрід? — покликала я, роззирнувшись навсібіч.

— Гм? — озвалась вона з повним ротом грибної юшки.

— Чому тут так багато порожніх місць?

Я помітила це ще зранку, але думала, що ми просто пізно прийшли на сніданок. Зараз усе повторилося.

— Раніше зал був повний, — зітхнула вона, теж окинувши оком дівчат, що вже повернулися до своїх тарілок. — На валькірій полюють, пам’ятаєш?

Я прикинула — порожніми лишалася третина місць, якщо не більше. Невже так багато загинуло?..

Інгрід після мого питання затихла і тепер сумно водила ложкою в мисці з супом. Схоже, я зіпсувала їй настрій.

— А чим твоя мама займається на Землі? — спитала я, щоб відволікти дівчину.

Спрацювало — на її обличчі розквітла ніжна посмішка.

— Її завдання — підтримувати порядок, забезпечувати справедливість там, де люди не справляються. Вони називають такі випадки «покаранням вищих сил». Є й більш конкретні завдання, але про них вона не розповідає.

— Он як, — пробурмотіла я. — Це не те, що я читала в книгах.

— Там не розкажуть усю правду, — хмикнула Інгрід.

— Багато читаєш, так? — роздався глузливий голос за моєю спиною.

Різко розвернувшись, я зустрілася поглядом з синіми очима Луїзи. Вона стояла, схрестивши руки, і всміхалась.

— Я чула, в Мідгарді ти була бібліотекаркою, — продовжила вона, кивнувши на книгу, що лежала поруч із моєю тарілкою. — Це правда?

Та чому ця професія нікому тут не дає спокою?

— Правда, — кинула я у відповідь. — А що, хочеш підвищити рівень інтелекту? В такому разі, можу допомогти порадою.

По їдальні прокотилася хвиля здивування. Виявляється, за нами стежила щонайменше половина дівчат. Обличчя Луїзи почервоніло, а руки стислись в кулаки. Я й сама не знала, чому відповіла так різко. Зітхнувши, вже збиралась вибачитися, коли вона звузила очі.

— Ти дарма витрачаєш час Асгейра. По-твоєму, йому більше нема чим зайнятися, крім як тренувати бібліотекарку? Та пройде сто років, перш ніж ти пройдеш Посвяту — звісно, якщо пройдеш.

Я глибоко вдихнула, повільно видихнула. Всередині все клекотіло від образи.

— Я не тримаю його силоміць.

Луїза нічого не відповіла. Лише пирхнула, перш ніж розвернутись і вийти з їдальні. Я ж сиділа, проводжаючи її пряму спину поглядом і обдумуючи почуте.

— Як довго вона була з Асгейром? — тихо спитала я, кивнувши в бік дверей, за якими вже зникла Луїза.

— Недовго, — знизала плечима Інгрід. — Кілька місяців — може, рік.

Я розсіяно кивнула, зосереджена на власних думках.

***

Ранок знову розпочався з Нори. Валькірія, що достеменно була родичкою велетнів, не полишала спроб змусити нас тренуватися від самого світанку.

Луїза з Інгрід лише обурено застогнали, коли вона їх розбудила.

— Ну а ти, новенька? — спитала Нора, вперши руки в боки.

Замість відповіді я просто сховалася під ковдрою.

За дві години, виспавшись і поснідавши, ми з Інгрід рушили вчорашнім шляхом до школи. Я раз по раз поправляла косу за спиною — раніше я майже не збирала волосся, і тепер відчувала себе оголеною. Проте тут так ходили всі, до того ж після занять у школі на мене чекало перше тренування з Асгейром. Та я все одно воліла б розпустити волосся.

Весь ранок Інгрід сильно нервувала і навіть не звернула увагу, коли неподалік від нас пронісся табун оленів у лісі. Погляд невидимого лісовика знову викликав мурашки по шкірі, але вона не зважала і на це.

— Ти давно пройшла Посвяту у валькірії? — спитала я, сподіваючись її відволікти.

— Через рік після того, як прийшла в Асгард. Зараз я виконую доручення Одіна або його магів.

— І як це проходило?

Інгрід помовчала.

— Важко.

Більше вона нічого не додала.

— А що будеш робити сьогодні?

— Ще не знаю, — знизала плечима дівчина. — Мабуть, тренуватися.

— Хіба ти не казала, що валькірії виконують доручення? — здивувалась я.

Інгрід коротко розсміялась.

— Так, але ж не щодня! Вільні дні ми витрачаємо на розвиток магії, хоча в більшості з нас вона надто слабка, медитації або тренування. Частіше тренування.

— Чому так?

— Щоб вижити, — пробурмотіла вона.

На цих словах Інгрід знову замовкла, поринувши в думки. Я не стала її більше відволікати. Можливо, їй дійсно потрібно про щось подумати.

Діставшись до школи, вона пояснила мені, де знайти Лейфа, побажала успіху і рушила до тренувальних майданчиків. Я ще кілька секунд дивилась їй вслід, стурбована, але скоро відвернулась і зайшла в будівлю.