Читати книгу - "Рудик, Mary Uanni"

Лука перевів погляд на мене, і я побачила, як у його очах з’явилося співчуття, навіть біль. Він зітхнув і піднявся.

– Єва, – почав він спокійно, але твердо, – ти повинна зрозуміти...

– Ні, – різко перебила я, крокуючи вперед. – Ми не можемо чекати! Я повинна піти за нею!

Лука простягнув руку, щоб зупинити мене, але я швидко відсторонилася.

– Єва, послухай мене, – він підійшов ближче, його голос залишався м’яким, але з кожним словом звучала сталь. – Там зараз насувається буря. Ти знаєш, що це означає.

– Мені байдуже! – майже крикнула я, відчуваючи, як у мене підкошуються ноги від розпачу.

– Ні, не байдуже, – він схопив мене за плечі і змусив подивитися йому в очі. – Якщо ти зараз підеш, ти просто загинеш.

Його слова були як холодний душ. Я хотіла вирватися, втекти від цього болю, але він не відпускав.

– Вона там! Вона жива, і я її залишила тоді... – сльози текли по моєму обличчю, і я не могла їх зупинити.

– Ти її не залишала, – сказав він, дивлячись прямо на мене. Його очі були серйозними, але в них було тепло. – Ти зробила все, що могла. І зараз ми зробимо ще більше, але не зараз. Ти потрібна тут, Єва.

Я зламалася, впавши в його обійми. Його руки міцно тримали мене, наче захищали від світу.

– Ми підемо за нею, як тільки буря закінчиться, – шепотів він мені у волосся. – Обіцяю.

Мені хотілося кричати, бігти, але я знала, що він правий. Його обіцянка стала тією ниткою, за яку я змогла триматися, не впавши в безодню відчаю.