Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

*У залі різко зникли люди. Вони ніби розійшлися, даючи нам більше місця. Ми з посмішками втупилися одне на одного, і, підходячи ближче, почали синхронно танцювати. Складеними рухами, рухаючи плечима, підстрибуючи й обертаючись. Ми то підходили один до одного, то танцювали нарізно. Ми були такі гарні, що люди, які раптово виринули з темряви, почали нас наслідувати, намагаючись повторити наші рухи. Вінс під'їхав до мене на колінах і я, втрачаючи рівновагу, впала. Він притягнув мене до себе за талію, і ми розреготалися, дивлячись один одному в очі, а потім, піднялися і продовжили танець. Тут були майже всі рухи з усіх відомих мені фільмів 80–х. Люди плескали нам, а ми посміхалися. Це було приголомшливо.*

А в реальності, ми або боролися з штовханиною, або тупцювали на місці, не зумівши побороти сором'язливість і потанцювати як слід. Не знаю, скільки потрібно випити, щоб станцювати, як у моїй уяві. Але мені уявлялося, що якби хтось зняв про нас кіно, цей танець став би таким самим культовим, як і в Уми Турман із Джоном Траволтою в "Кримінальному чтиві". Але в реальності мені було ніяково, і йому, я бачила теж, так, що я перша поспішила обірвати наші незграбні притуптування.

–Може, вип'ємо?

–Так, будь ласка.–він вибачливо посміхнувся, і ми пішли до бару. – Е... Горілка чи текіла? – запитав він.

–Ця думка мучить мене так само, як і те, що пісню "Bad" Джексона і "Ghostbusters" Паркера можна заспівати, помінявши музику і тексти місцями. Особисто у мене в голові зараз аранжування Джексона, а слова з пісні Паркера.

Він розреготався:

–Але, там зараз не Джексон.

–Так. Зараз там Human Rocket. Але все ж таки.

–Звідки ти знаєш стільки гуртів? Я назву жодного гурту у своєму

плейлисті не знаю.

Я знизала плечима.

–Формально я вимовила назву пісні Дево, а не назву самого

гурту.

–Ти переходиш межу між крутістю свого музичного смаку і пам'яті та незрозумілими випендрюваннями.– попередив мене він.

–Ну і все одно. До речі ця пісня не 80–х. Вона порівняно нова.

–А звучить, як стареча.– не погодився Вінс.

–Це помилка, як у ситуації з Франкенштейном.

Вінс чмокнув мене в щоку.

–Не мудруй, ти і так сексуальніша нікуди.– шепнув він мені.

– Тебе просто збуджують мої підплічники.– махнула рукою я.

– О, боже, стільки об'єму на твоїх плечах...я не можу втриматися...

Він почав їх тиснути, я ляснула його по руках.

– Спочатку попроси дозволу в мого батька – потім мни!

– Набирай! – крикнув він, штовхаючи мій телефон. – Не дотерплю!

Ми розреготалися. Я так танцювала, що не чула вібрації мобільного. Три пропущені від Лів. Годину тому, дідько. Я набрала її.

–Так? – витягнула вона.

–Ти дзвонила? Ти в нормі?

–Я... так, все добре. Відпочивай.

–Лів, у чому справа?

–Все гаразд. Я... знаєш, я вже сплю... напиши мені вранці.

Лів відключилася. Неприємне відчуття, подібно до нудоти, піднімалося вгору, з повною готовністю виплеснутися назовні. Я зірвалася геть і поїхала до Лів. Коли я їхала, в мою голову лізли всякі думки, але... дідько, перше, про що я подумала, справдилося. А я ніколи в житті ще не бажала опинитися неправою. Лів лежала на ліжку. Простирадла й укривала не було. Вона лежала на боці, підперши голову рукою. Я зам'ялася біля входу, руки тремтіли, поки я розшнуровувала черевики. Я покликала її, вона не відгукнулася, тільки збитий від ридань подих видав її нещасне неспання. З ванної кімнати линуло холодне світіння, я хотіла було вимкнути його, але погляд мій привернули червоні краплі, що стекли й засохли на кахлі раковини. Я увійшла всередину, постільна білизна була купою вивантажена у ванну з водою. Вода була подібна до кривавого струмка. Десь ледве рожева, десь густо червона. Я покинула ванну, усвідомлюючи, що потилиця моя стає холодною і шия починає терпнути. В очах мутніло, я ледве встояла на ногах. І це я, я, всього лише сторонній споглядач, а Лів? Вона була тихою, просто лежала там, у темряві на боці. Годину тому я могла б бути з нею. Могла б допомогти, а може, навіть урятувати її, або хоча б викликати 911. Але замість цього я поневірялася на танц–полі в піджаку з підплічниками. Я лягла поруч із нею й обійняла. Лів тихо почала плакати. І я плакала разом із нею.

Перші три дні було складно. Лів не говорила, не їла, тільки пила заспокійливі і засинала. Через два тижні, з горем навпіл, Лів знову почала харчуватися і розмовляти. Я жила в неї, бо боялася залишити її саму в такому стані. І раніше траплялися викидні, і вона... ніби як була готова до цього, як би страшно це не звучало. Я повернулася додому змінити одяг, і зустріла на сходах Велл, та ще й із додатком. З моєю придуркуватою сестрою, яка, з огляду на наступні фрази, не завжди придуркувата.

–Ти звичайна самозакохана корова. Зі звичайною зовнішністю, у тебе все звичайне, нічого видатного. Навчися тверезо оцінювати власну дупу.– відповіла Ві, ляснувши її по руці, вона притиснула її до себе за комір. – І взагалі, ще раз заговориш із моєю сестрою, і я тобі квартиру рознесу, ясно?