Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

Мирон і Соломія йшли вперед, коли раптом Соломія зупинилася й озирнулася.

— Чекай… А де наше цуценя? — з тривогою запитала вона.

Мирон різко обернувся.

— Точно! Воно ж ішло за нами!

Вони переглянулися й почали кликати цуценя, але навколо стояла лише тиша. Туман уже розсіявся, і видно було далеко, але малюка ніде не було.

— Може, загубилося в тумані? — припустила Соломія.

— Або побігло кудись… — Мирон нервово стиснув кулаки.

Вони ще кілька хвилин шукали, кликали, але марно. Цуценя зникло.

— Якщо воно не знайде нас… — почала Соломія, але Мирон перебив її:

— Воно нас знайде. Ми не можемо зараз зупинятися.

Соломія неохоче кивнула, і вони рушили далі.

Невдовзі перед ними з’явилася велика занедбана будівля — старий млин. Його дерев'яні стіни були вкриті мохом, а лопаті давно зламалися. Вікна темніли, ніби всередині щось причаїлося.

— Виглядає… привітно, — з іронією сказала Соломія.

— Ага, прямо як будинок із фільмів жахів, — підтакнув Мирон.

Вони обережно підійшли до входу. Двері зарипіли, коли Мирон відчинив їх. Усередині було темно і пахло старим деревом.

— Може, тут знайдемо підказку? — Соломія освітила ліхтариком простір.

Мирон підійшов до старого столу й побачив якісь папери. Він узяв один, і той майже розсипався в його руках. Але під ним була ще одна записка, написана більш сучасною рукою:

“Той, хто знайшов цей млин, шукає відповіді. Якщо ти один із них — йди далі. Правда схована в печері.”

— Печера? — Мирон підняв брову.

— Значить, ми на правильному шляху, — посміхнулася Соломія.

Вони вирішили залишитися тут на ніч, щоб набратися сил перед новим випробуванням. Але вони не знали, що цього разу ніч буде не такою спокійною…