Читати книгу - "Залізний генерал: Уроки людяності, Людміла Лонковська"

«Він ментально дуже сильний, — зауважує донька Аріна. — Одним своїм тоном може “вбити” Не сказавши нічого образливого, навіть не піднявши голос, самим поглядом і тоном зробить так, що ти сам чи сама себе знищиш».

Мені часто доводилося чути, як чинні та колишні військові раділи призначенню Залужного. Усі, з ким доводилося спілкуватися, хто в різні часи перетинався з ним по службі, відгукуються про нього винятково добре. Це дивний феномен для нашої ментальності — не почути жодного негативного відгуку про людину.

Залужний має ще одну важливу рису — вдячність. Він завжди дякує, навіть за виконання службових завдань. «Дякую, хлопці! Бережіть себе!» — ця нібито проста фраза, яку він щоразу говорить на позиціях, підкреслює справжнє лідерство.

Щедрість і турботливість «залізного генерала» відомі всім, хто знає його особисто. Артур Залужний так говорить про брата: «От йому ніколи нічого не було шкода. Настільки не шкода, що коли я вперше мав іти до школи, Валера зібрав усі гроші, які мав, і купив мені рюкзак та ігрову приставку "Денді" Такої не було ні в кого. І мама, пам’ятаю, каже: "Так, а ти собі щось зі стипендії лишив?”. А брат каже: "Ні”

Коли я малим робив шкоду, то мене ніколи не били. На всі мої капості він знаходив виправдання. Тож мене навіть у куток жодного разу не ставили. Я брату в плече плачу, а він слухає й наставляє мене»,

Валерій Залужний завжди намагався власним прикладом показувати, як варто працювати з людьми: з простими солдатами, з молодшими командирами. Про нього розповідають, як на службі він намагався не допускати конфліктів між командирами й підлеглими, між молодшими й старшими командирами.

Деякі колишні молодші офіцери, які формувалися у військовій справі під керівництвом Валерія Залужного, сьогодні вже командири бригад. Дехто навіть має генеральські звання.

«Він неймовірно комунікабельний. Це його унікальна здатність. Я був абсолютно протилежною людиною, — говорить бригадний генерал Анатолій Шевченко. — Наприклад, якщо бачу непорядну людину, буду довго їй це доводити. А Валерій Федорович вмів і вміє зробити так, щоб людина сама зрозуміла свою помилку. Він уміє спілкуватися навіть із тими, хто не йде на контакт, хто не хоче говорити або з ким навіть розмовляти не потрібно. Таких дипломатичних людей — один на мільйон. Він завжди згладжував усі гострі кути. Спитайте його: "Хто ваш ворог?” Він не зможе назвати жодного».

Артур Залужний також став військовим. Він згадував, що коли прийшов лейтенантом у батальйонно командир батальйону — майор — був таким «богом», який не ходив через дорогу до парку сто метрів пішки, а викликав машину.

«У Валерія нема оцього — я начальник, ви всі дурні, робіть так, як я накажу. Нарада — від слова радити, а не тільки завдання роздавати й розказувати, як ви всі не маєте рації.

У нього справді є друзі — від старшого солдата й до найвищого офіцера. Він нікого не цурається. У нашому будинку на одному майданчику живуть двоє хлопців, один із них прапорщик, досі в гарнізоні служить. І якось на навчаннях ми його відразу не впізнали. Брат підійшов, а вони тезки, і каже: “Валеро, ти що? Чому не підходиш? Ми ж десять років — через стінку” А той каже: "Я соромився”».

Народна артистка Ада Роговцева, чиє ім’я широко відоме в Україні завдяки її театральним роботам та зйомкам у кіно, а також через активну громадську та волонтерську діяльність, у розмові зі мною говорила: «Ліс спить, а поле бачить, кажуть люди. Я спілкуюся з військовими з 2014 року й справді не чула жодного зневажливого слова, як це інколи буває про командування. Навіть побіжна згадка про Валерія в середовищі військових ніколи не обходиться без шани».

У вересні 2022 року я була на щойно звільнених територіях Харківської області, де мала можливість поспілкуватися з нашими військовослужбовцями.

Я наважилася спитати хлопців, що вони думають про Головнокомандувача. І от що почула:

— Він красунчик! За ним ми готові йти до кінця.

Герой України Сергій Пономаренко, 3 окрема танкова бригада, поділився таким: «Я знаю, що скажу. Я не кадровий військовий. Тому досить складно оцінити все військове керівництво, яке зараз працює в Україні над перемогою. Але дуже задоволений, що служу в часи Залужного. Тому що до повномасштабного вторгнення досить складно було зрозуміти, що роблять військові, а зараз є якась впевненість і відчуття того, що ти робиш все правильно.

Зараз, у цей період Залужний став мотиватором, людиною, яка переводить (армію) з паперової, радянської на сучасний лад, на щось нове. Це спрямування розвитку надихає й додає впевненості, що все буде добре. Я абсолютно не здивуюся, якщо після перемоги натівські війська приїжджатимуть до нас за порадами й унікальним досвідом.

Дуже шкода, що ще десь між Залужним і військовослужбовцями збереглися ті офіцери, які належать ще до старої радянської школи, не завжди правильно, а здебільшого викривлено доносять інформацію до військовослужбовців, і через радянську призму виконують накази».

Михайло Галущак у мирному житті — викладач історії у Львівській політехніці. Зараз він військовослужбовець 24 ОМБр. От що він думає про Залужного: «Я розумію, що в нас добре військове командування. Я досліджую, наприклад, Українську галицьку армію.

З листопада 1918 до липня 1919 року в УГА було 2 командувачі. Один із них — генерал-полковник Армії УНР, начальний командант УГА Михайло Омелянович-Павленко. Він командував практично весь час. На жаль, із ним у нас не сталося успіхів, на відміну від того, хто його замінив. Це був генерал-хорунжий Армії УНР, начальний командант УГА Греков. Коли армією командував генерал Греков, ми здійснили найуспішнішу військову операцію Української армії — Чортківську офензиву.

Тоді УГА потенційно могла б перемогти. Але ми мали трохи не те командування. Якби Трекова ми отримали швидше, можливо, і війна була б іншою. Це той приклад, коли від долі однієї людини залежить доля всієї війни.

Добре, що в нас є Залужний. Якби Українська галицька армія тоді мала свого Залужного, можливо, ми б зберегли й ЗУНР, і навіть УНР.

Я вважаю, що це великий успіх. Переконаний, що кожен українець має піти до церкви поставити свічку за Головнокомандувача генерала Залужного. Якби не він,