Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Глава 12. Спонтанні повідомлення 

(від імені Делайли)

Я розливаю вино у два бокали, передаю один Софії і вмощуюсь на дивані навпроти неї. В її погляді – тривога, і мені це не подобається.

– Дел, ти ж розумієш, що це може бути небезпечно? – починає вона, уважно стежачи за моєю реакцією.

– Не перебільшуй, – я роблю ковток, відчуваючи, як тепло розливається по тілу. – Це всього лише тимчасова посада. Я впораюсь.

– Я не сумніваюся, але що, якщо хтось не захоче, щоб ти впоралася? – вона ставить бокал на стіл і схрещує руки на грудях. – Дел, це бізнес. Тут не всі грають чесно.

Я закочую очі, хоча її слова змушують мене напружитися. Я не хочу вірити, що моя робота може становити для мене загрозу. Але знаю, що Софія не просто так говорить це. 

– Давай змінимо тему? – я намагаюся відвести розмову в інше русло, але вона лише примружується.

– Добре. Давай поговоримо про Еміра.

Я мало не давлюсь вином. 

– Що?

Софія сміється, хитаючи головою. 

– Не прикидайся. Він піклується про тебе, і це видно. Навіть більше, ніж просто по-дружньому.

– Це не так, – я заперечую автоматично, хоча спогади про його турботу і погляди, які я іноді ловлю, змушують мене сумніватися.

– Ой, ну звісно! – вона закочує очі. – Послухай, якщо ти не помічаєш, то дозволь мені відкрити тобі очі: цей чоловік тобою цікавиться.

Я хочу ще щось заперечити, але замість цього просто мовчу. Може, Софія має рацію? Я згадую його погляд, його тон, коли він говорив зі мною... Його занепокоєння.

– Добре, і що ти пропонуєш? – я піднімаю брови, дивлячись на подругу.

– Напиши йому, – знизує плечима вона. – Просто запитай, як він.

– Це буде дивно.

– Ні, це буде нормально. Тим більше, що він хвилювався за тебе. І якщо ти цього не зробиш, я напишу за тебе!

Я зітхаю, беру телефон і набираю коротке повідомлення:

«Як там у тебе? Все гаразд?»

Ми ще трохи розмовляємо про роботу, про плани на майбутнє, про те, як Софія хоче поїхати у відпустку, бо, за її словами, «потрібно відволікатися, а не лише працювати». Я сміюся, але частково з нею погоджуюсь. Раптом мій телефон опиняється у руках Софії.

– Ей! – обурююся я, але вона вже читає повідомлення.

– Він відповів! – вигукує вона. – Дослівно: "Краєвид гарний, але не такий, як у Нью-Йорку. Як ти?"

Я простягаю руку, щоб забрати телефон, але Софія спритно ухиляється і швидко щось набирає.

– Софі! – кричу я, але вона вже натискає «відправити» і передає мені телефон з невинним виразом обличчя.

Я дивлюся на екран і бачу її повідомлення: 

«Тут теж гарний. Але не такий, як коли ти поряд».

Моє серце завмирає. 

– Ти серйозно?!

– Тобі треба трохи авантюрності, Дел, – вона підморгує.

Я хапаю телефон, серце стукає в грудях. Чорт! Набираю номер Еміра. Він відповідає майже одразу.

– Привіт, – його голос звучить трохи пригнічено.

– Привіт, слухай… те останнє повідомлення… це була Софі. Вона випила забагато вина і…

Емір сміється.

– Все нормально. Я вже здогадався.

Я зітхаю, почуваючись ніяково. 

– Як проходить весілля твоєї сестри?

– Гучно, – каже він з усмішкою в голосі. – Але вона щаслива, а це головне.

Ми ще трохи розмовляємо, але я не можу позбутися відчуття, що щось не так. Голос Еміра, здається, звучить інакше. Наче щось його турбує.

Після прощання я опускаю телефон і дивлюся на Софію. Вона лише усміхається.

І чомусь мене не покидає думка: а раптом вона права? Що буде, якщо вона має рацію? 

Стосунки з Еміром? Я могла думати про це, але не думала, що це буде колись можливим.