Читати книгу - "Ті, хто йдуть, Ivaarr"

— Це один із символів із прапора табору. Я вирізала його. Хай нагадує нам, кого ми прийшли зупинити.

Калхаан похитав головою:

— Ви не просто воїни. Ви вже — іскри майбутнього полум’я.

Івар випростався:

— Тоді йдемо. Просто зараз. Ми вирушаємо. І зробимо те, чого вони не чекають — ударимо не зі страху, а зі сили.

Табір ворога знаходився на схилі між двома пагорбами, оточений частоколом, сторожовими вежами та патрулями. Усередині — загін із полоненими, чорні шатра, вози із припасами. І варвари. Багато. Забагато для відкритого штурму.

Вони розмістилися в низині — зручно, але вразливо. Особливо якщо ворог знає, куди саме бити.

У тіні старого бука, на схилі, Івар виклав схему табору на землі, окреслюючи контури вуглиною і камінцями. Усі стояли півколом. Ніхто не перебивав. Він говорив швидко, але чітко.

— Це не бій. Це шахова партія. І зараз ми граємо гамбіт.

— Поясни, — сказав Вайлд.

Івар показав на південну частину табору:

— Це наші пішаки. Вони підуть першими. Шумно. Грубо. Там стара стежка — вони підпалять кущі, розкидають палаючі стріли, створять ілюзію атаки з півдня.

— Нас тоді помітять, — пробурмотів Арес.

— Саме так. І це добре. Бо поки вони бігатимуть за фантомом — ми заходимо з тилу, — Івар вказав на північно-західний бік. — Під урвищем — склад із пальним і фуражем. Один факел — і маємо вогненну бурю.

Хартлесс хмикнула:

— А хто грає роль ферзя?

— Я, — відповів Івар. — І Хвітсерк. Ми з вами — ударна група. Коли почнеться паніка, прориваємось до загону з полоненими. Відчиняємо ворота, здіймаємо галас ізсередини. Щойно охорона втрачає порядок — усе валиться.

— А якщо вони повернуться швидше, ніж ми очікуємо? — запитала Кавет.

— Тоді йдемо в ліс. Шах і відступ. Але навіть якщо не звільнимо всіх — табір горітиме, ресурси знищені, а ворог зрозуміє: ми не жертви.

Івар підвівся. Його очі палали.

— Дактарус вважає себе гравцем. Але він звик до пішаків. Не до тих, хто знає, як грають ферзь і кінь. Він звик тиснути — не думати. А сьогодні — ми змусимо його думати.

Почалося надвечір.

Піша група — троє бійців під командуванням Вайлда — першими обійшли табір з півдня. Вони несли в’язки сухої трави, пляшки з маслом і факели. Їхнє завдання було простим: шум, світло, страх.

Щойно перші кущі спалахнули, варвари миттєво зреагували — троє вершників, п’ятеро піхотинців, ще й вартові побігли вниз по схилу.

Охорона тилу порідшала.

Івар з Хвітсерком, Аресом, Кавет і Хартлесс почали рух. Швидко. Беззвучно. Підкрались до складських возів, де стояли бочки з маслом і тюки сіна.

Хартлесс запалила стрілу і вистрілила у сам центр. Все спалахнуло миттєво. Полум’я рвонуло вгору, мов прапор помсти.

— Зараз! — крикнув Івар.

Вони кинулися до загону. Один удар по воротах. Другий. Третій. Кавет перерізала мотузку. Двері зірвало. Полонені рвонули назовні.

Крики, галас, полум’я — увесь табір занурився в хаос.

Полум’я охопило склад фуражу, перекинулося на намети, вози, дерев’яні опори. Крики розривали вечір — варвари бігали в безладді, намагаючись зрозуміти, де ворог, хто звільняє полонених, і чому вогонь йде зсередини.

Івар і його загін вели групу звільнених через пролом у частоколі. Хартлесс трималась позаду, прикриваючи відступ, стріляючи точно в шию або під маску тих, хто намагався переслідувати. Кавет вела жінок і старих, Арес — молодих і поранених. Все йшло за планом. Майже.

Хвітсерк зупинився.

Він помітив другий загін — біля самої скелі. Маленький, окремий, із важким замком. Там були коні. Десятки. Сильні, доглянуті, в броні. Вороги їх берегли. Використовували для перевезень або, можливо, для церемоній. Хвітсерк зрозумів: якщо ці коні вирвуться — почнеться справжня буря.

Він кинувся до загону, зламав засув ударом ножа, відчинив ворота. Коні заржали, один встав дибки, інший одразу рвонув у полум’я, лякаючи все довкола. Кілька полонених підхопили хвилю — стрибнули в сідла, інші бігли поруч, тримаючись за збрую.

Полум’я стало гнівом.

— Хвіт, назад! — крикнув Івар, помітивши його відставання.

Але було пізно. З димного провулка вийшов варвар. Високий. Голий по пояс, із кольчужним наплічником, у правій руці — кривий топір. Його маска була залізна, вигнута, з трьома щілинами, схожими на ікла. Він стояв між Хвітсерком і проходом.

— Ну ж бо, — прохрипів Хвітсерк, витягуючи клинок. — Тільки не думай, що я злякаюсь.

Він атакував першим. Вийшов у клин, зліва, удар вниз — варвар відбив. Контратака була блискавичною. Топір пройшов надто близько до шиї. Другий удар — Хвітсерк ледь ухилився, встигнувши відскочити, зачепився за камінь і впав.

Варвар зробив крок уперед.

— ХВІТ! — крикнув Івар.

Та допомогти не встиг. Все сталося за мить.

Варвар заніс топір. І в той момент стріла прорізала повітря.

Вона влучила просто в плече чудовиська. Той заревів від болю. Зсунувся. І цього вистачило.

Хвітсерк підвівся, розмахнувся і з силою вдарив мечем збоку в шию. Варвар ще стояв, наче не розуміючи. Потім впав уперед, випустивши топір.

Хартлесс стояла на платформі воза, звідки стріляла. Вона опустила лук і просто кивнула.

— Борг за минуле, — прошепотіла вона. Хвітсерк переводив подих, обличчя в попелі, рука тремтіла.

— Івар... я в порядку!

Але Івар не дивився на нього. Його погляд був спрямований угору, на схил, де догорали кущі.

Там стояли вони.

Четверо Спостерігачів.

Високі, в масках без рис. В однакових чорних плащах. Вони не рухались. Лише спостерігали.

Полум’я, пил, крики — але вони стояли у тіні, як статуї. Івар відчув — вони не просто дивляться. Вони оцінюють. Запам’ятовують. Планують.

— Вони вже думають, — прошепотів він. — І це добре.

Він обернувся:

— Відступаємо! Усі! До лісу! Ми зробили своє.

І темрява знову сховала рібелян від очей тих, хто бачив забагато.

Ліс був тихішим, ніж зазвичай.