Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

— Як ти дізнався? — спитала вона, хоч і здогадувалася, що він міг отримати всю інформацію через свої зв’язки. Про її минуле він якось же дізнався. 

Дамір знову посміхнувся, погляд його став різким.

— Давай про це поговоримо у твоїй квартирі. — Він не став чекати відповіді, а просто шарпнув ручку дверей, і Софія, змусивши себе залишитися спокійною, відчинила їх.

Зайшовши всередину, Дамір миттєво змінив манеру поведінки. 

Софія зачиняє двері, стоячи кілька секунд, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Та раптом, поки вона намагається зібратися з думками, Дамір різко  схопив її за підборіддя та притиснув до стіни.

— Навіщо ти зустрічалася з Вікторією? — його голос був холодним, із відтінком агресії.

Вона відчула, як його руки стискають її обличчя, але її внутрішній опір не давав їй здатися. Вона не могла дозволити собі бути враженою чи наляканою. Навіть якщо він, здається, мав перевагу, вона знала, що не може йому дозволити контролювати себе так.

— Я адвокат, — сказала вона з холодною впевненістю. — Я маю право зустрічатися з тими, хто стосується справи.

Його погляд став ще більш проникливим, і в його очах загорілась агресія, що вже була на межі фізичного впливу. Але Софія стояла твердо, не дозволяючи йому маніпулювати нею.

— Не бреши мені, — пробурмотів він, його голос став гучнішим. — Ти не зустрічалася з нею для того, щоб з’ясувати правду, ти граєшся зі мною. 

Софія зібрала сили і відповіла йому, не опускаючи погляд.

— Я не граюся з тобою, Даміре. І не ти будеш визначати правила цієї гри.

Він хмикнув, ще сильніше притискаючи її до стіни, і тихо, з усмішкою на губах, сказав:

— Побачимо, як довго ти будеш триматися, Софіє. Побачимо...