Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Навчальний рік закінчився, та літні канікули для Мар’яни не почалися спокійно. З думками про переслідування, вона не могла розслабитись. Разом із Назаром вони вирішили дізнатися, хто й навіщо за нею стежив.

Було кілька підозр — студент з паралельної групи, якому вона відмовила в допомозі; або одна з дівчат, що заздрила її успіхам. Але з часом пазл склався. Це був хлопець, якого відрахували за академічну неуспішність і списування — а Мар’яна, як тодішній помічник викладача, свідчила про його фальшиві звіти. Він затаїв образу й хотів “помститися”.

Назара це розлютило, але ще більше — налякало. Йому було важко навіть уявити, що міг її втратити.

Коли все вирішилося, вони разом поїхали до її рідного міста. Вітер обіймав зелені поля за вікном маршрутки, а Мар’яна — вперше за довгий час — мовчала без тіні тривоги.

— Це тут, — сказала вона, коли вони дійшли до невеликого будинку з бузком біля хвіртки.

— Гарно, — відповів Назар.

Вони зупинились біля дверей. Мар’яна повернулась до нього обличчям, у очах світилися промінчики сонця.

— Назаре...

Вона легко доторкнулася губами до його щоки, і шепнула:

— Ти мені давно подобаєшся. Якщо хочеш — можемо спробувати. Я вже не тікаю.

Назар стояв, як укопаний. Потім усміхнувся — і саме в цей момент двері відчинились.

— Ого... — сказала її мама з усмішкою. — Я так розумію, знайомство з родиною вже час планувати?

— Мамо! — засміялась Мар’яна, червоніючи. — Це Назар.

— Ну, Назаре, ти ж залишишся на вечерю? У нас вареники й компот. Відмовлятись не можна.

Назар кивнув, зніяковіло посміхаючись, а Мар’яна тихенько стиснула його руку. Вона знала — цього літа її життя змінюється. Але вперше — їй було це приємно.