Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Я відскочила від ректора ледь не на метр. Уявляю, що міг подумати Освальд! 

А ректор навіть оком не моргнув: 

-І що, на твою думку, може тут відбуватись? — Освальд придивився до ректора уважніше і сплеснув руками: -Що з вами сталося, пане Раймонд? Невже на академію напали? Лишенько, я відійшов на кілька годин, і ви мало не загинули! 

Ого, «пан Раймонд»! Я й забула, що у ректора є ім'я. Стараючись не привертати до себе увагу, я навшпиньки спробувала прокрастися до дверей. Хай самі тут розмовляють, мені нових проблем не треба.

 Я вже майже вийшла з кабінету, як мені в спину грізно пролунав рик:

- Ізабелла Беннет! Я вже дозволяв тобі йти?

 Я здригнулася, повернулася і з відчаєм потягнулася назад. Освальд кидав на мене косі погляди, але, на щастя, мовчав. 

-Я вже закінчила з вашими ранами, тому вирішила, що більше не буду потрібна і збиралася йти в архів, — вимовила я це надзвичайно тонким голосом, ніби виправдовуючись. 

Ректор менш грізно відповів:

- Наступного разу не вирішуй нічого за мене і спочатку запитай. А поки що йди в архів, якщо знадобишся, я сам тебе знайду. І дякую за допомогу.

- Будь ласка, — пробурмотіла я і, мов куля, вибігла з кабінету. Сподіваюся, що Освальд все зрозуміє правильно і не помислить нічого непристойного! І взагалі, що там сталося? Ну допомогла я мазь нанести на опіки, що такого! Кожен на моєму місці вчинив би так само. Ректор, звісно, дивний, але вже не такий страшний, як спершу. Він мене збивав з пантелику, вилаяв Джейсона, постійно говорив загадками, але це ж не привід лишити його без допомоги? Тим більше, що він дав мені роботу і притулок. 

Думка про те, що мені дійсно сподобалося «допомагати», я ретельно відкинула. В архіві я нарешті змогла віддихатися і заспокоїтися. Треба закинути думки й зануритися в роботу, щоб не думати більше про «пана Раймонда». Спогад миттєво підкинув момент, коли мої пальці м'яко ковзали по його грудях... Та досить уже, Ізабелло! У тебе є наречений, Джейсон, ви закохані, і скоро будете разом.

 Внутрішній голос злісно зауважив: 

«Аж два наречених, Ворона забула! Навіщо тобі ще третій?» Я поспішно схопила теку зі стелажа і почала її вивчати, щоб якнайшвидше поринути в роботу. Через дві з половиною години я, втомлена, сиділа на табуретці й задоволено оглядала стелажі, які встигла прибрати. Документи в академії велися абсолютно безладно: навчальні плани змішані з табелями успішності студентів, а особисті справи учнів навіть були в коробках з написом: «На знищення». 

У двері архіву акуратно постукали, і до кімнати увійшла Клариса: 

-Чи не пора поїсти, Ізабелло?

 Я із задоволенням погодилася, адже обід пропустила, поспішала зайнятися роботою. Поки я поглинала смачну картопляну запіканку, Клариса ділилася новинами з лікарняного крила: 

-Ох, люба, що ж там Стюарт натворив! Ледве прийшов до тями, а як дізнався якого горя та болю завдав своїм друзям! Ледь змогли його заспокоїти! 

-А як інші студенти? Ті, яких він вогнем зачепив?

-Не так погано, як здалося спочатку. Опіки серйозні, але виживуть, можливо, залишаться невеликі шрами, — з легким сумом відповіла Клариса і згадала, — а як пан ректор? Ти передала йому, що я просила? -Передала, навіть допомогла обробити рани, — похмуро відповіла я. — А потім прийшов Освальд, побачив все це і, напевно, все не так зрозумів. 

-Не переживай, дорога, пан ректор все йому пояснить, — м’яко сказала Клариса.

 Я подякувала їй за вечерю і повернулася до архіву, щоб оцінити обсяг залишкової роботи. Підраховуючи ще не розібрані стелажі, я пройшла в глибину архіву і не стримала вигуку розчарування. Роботи залишалося ще дуже багато!

 Біля дальньої стіни мене чекав сюрприз: на підлозі стояла велика дерев’яна скриня, оббита металом. Підвісний замок був незапертий і недбало вставлений у петлі. Цікаво, а що сюди складали? Напевно, старі методичні посібники. Я ледь змогла відкрити важку кришку і заглянула всередину. І справді, скриня була заповнена папками, але виглядали вони зовсім інакше: темно-коричневі з червоними зав’язками.

 Я взяла верхні і відкрила, на першому ж аркуші красувалася напис: «Діло про шпигунський скандал. Греймун». Хм, нічого мені це не говорить. Усі інші папки були схожі на першу: «Діло про...», назва чи порядковий номер. Я дістала останню папку, яка лежала на самому дні скрині, відкрила її, прочитала назву на першій сторінці і похолола. «Група Ворона».