Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

На пляжі було дуже багато людей. І всі вони були чужі і не знайомі. Ніхто тут не знав Роана. Принаймні, він так собі думав. Вони швидко знайшли собі місцину, серед сотень відпочивальників і залізши під парасольки, змогли із задоволенням насолоджуватися морем.

– Не хочеш скупатися? – спитала Ален.

Роан занервував. Може, пора нарешті сказати правду їй? Е ні, він цього не зробить. Не може показати свою слабкість і страх ось так-от посеред пляжу.

– Я подумаю. Можливо пізніше. Я так давно не був на морі, що вже і забув як це.

– Чому?

– Роботи багато. Все не має часу. Працюю. – пробурмотів собі під ніс Роан.

– Та ну, ти ж не бідний! Не те, що ми – студенти! Ну, вчорашні студенти. Але все ж, не такі мастисті письменники і професори. Я б на твоєму місці сюди кожен рік би приїздила відпочивати.

Роан усміхнувся. Чула би це зараз Юнта. Ой, що би то зараз  було. Вона б вмить провела, всім довкола, цілу лекцію про шкоду від довгого відпочинку. А також про те, що гроші потрібно заробляти а не тратити. І що життя – це не казка а повноцінна тюрма. І тому, не треба думати, що реальності не існує. За словами Юнти, відпочинок біля моря – це насолода обманом. Людина починає думати, що так має бути завжди. Вона звикає до цього. І вкінці кінців, не хоче повертатися назад до праці.

Можливо, вона і справді права. Адже, Роан лише кілька днів у відпустці а вже відчуває себе тут наче вдома. І йому справді не хочеться звідси нікуди їхати.

Роан закрив очі і спробував заспокоїтися. але заспокоїтися йому не вдавалося. Якийсь невідомий страх мучив його, наче смикав за струни душі. Ось він отримав те, чого хотів – познайомився з Ален. Але тепер він боявся аби вона нікуди не пішла, не дізналася про його слабкості і страхи, не відкрила його гіршу сторону.