Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

 Після "Принцесси" я зрозумів, що мені потрібна доросла дівчина. Ні, ну дійсно. І Альбіночка, і Квіточка були звісно красиві. Та якій мені сенс, якщо вони ще малі для мене. П'ятнадцять років чи там шістнадцять, це дійсно мало - так я вважав.  Бо, що мені з ними роботи - в ляльки грати чи що? Ось Ніка то інша справа. Ната? Ну то якось все випадкаво вийшло і взагалі не рахується.

Ці всі дівчата звісно, мабуть, дуже приємні пані, але мені подобаються ті, що дорослі вже та досвідчені. І я вирішив, що з сьогоднішнього дня буде знайомитися тільки з дорослими дівчатами. І став думати, кого я тут таку знаю. 

От, наприклад, як ота наша нова сусідка. Молода дівчина на червоному "BMW".

Я почав з того, що став з нею постійно вітатися. Так тривало декілька днів поки вона сама одного серпневого ранку звернулася до мене з розмовою.

Спитала де я вчуся і що роблю увечері й чи вмію я кататися на роликах.

- Хочу піти покататися. От і шукаю собі компаньйона. Не те, щоб я чогось боюся, але коли поряд з тобою чоловік, то якось на душі спокійніше. - Сказала вона мені. Я помітив, що панні постійно посміхається. І така вона була легка та чарівна, що я відразу мабуть в неї і закохався. 

Але з іншого боку, де я і де ті ролики? Але хіба можна було відмовити такий чарівний дівчині.

- Я згоден! У котрій вас чекати? І де саме? Вибачте. Я не знаю, як вас звати. Та і по батькові. - Я був сама чарівність. Намагався бути чемним. 

- Ахахаха. Ще й і по батьковій. Я ще не така стара, — посміхнулась дівчина. І це була дуже щира та вкрай приємна посмішка.

Я відразу зрозумів, що в нас дуже багато спільного. Вона щира та відкрита. І зовсім не пихата, як я собі вважав до цього.

- Валерія. І давай на "ти".

- О! То я буду звати тебе Вел. Іде?

- Іде. Мені подобається. Гарно звучить — Вел.

- То чекай мене у шостій тут біля під'їзду. Я буду у роликах. Ахахаха. - Вона знов засміялася. - Я ніколи не спізнююсь. На відміну від інших жінок. Ролики це для мене щось нове. От хочу навчитися. А ти мене підстрахуєш. Як справжній чоловік.

Вона з'явилася рівно у шостій. Вел було не впізнати. Спортивні штани. Бейсболка. Рожева футболка. Зовсім молода, аж юна дівчина стояла зараз переді мною.

- Ти виглядаєш наче моя молодша сестра!

- Вважаю це за комплімент. І дуже тобі дякую.

- Ну, то пішли? - Вирішила вона. - Тримай мене, бо я зараз впаду. - І протягнула мені свою праву руку.

Так ми й пішли разом зі двору. Під поглядами інших дівчат та дворових бабусь, що як завжди сиділи собі на лавах біля сусіднього дому та розмовляла, здається про усе на світі.

Був теплий. Я б сказав занадто теплий, як для серпня вечір. У цій порі ще було досить світло, але звісно вже не так, як влітку.

- Гарна погода. Не спекотно. Вітерець. Саме те, щоб зайнятися спортом. - Посміхнулася Вел. - Я люблю спорт. Швидкість. На конях вмію. Я вчусь на адвоката. Тут по справах. З іншого міста. Ось знімаю квартиру. І добре що я з таким приємним хлопцем познайомилась. А то й так майже усі вечори у хаті сиджу.

Вона виявилася балакучою. І це було дуже добре, бо чесно кажучи я поки, що трохи соромився і не знав з чого мені починати розмову.

Але ми якось так швидко з нею знайшли спільну мову. Я зовсім не помічав різниці у віці.

Як я вже казав ми звернули за ріг і пішли до школи. На вулиці в цей час нікого не було.

- Тут завжди так? - Спитала мене Вел

- Мабуть. Бо я сам тут нещодавно.

Я розповів їй всю свою історію.

Ми каталися доки зовсім не стемніло. На цій тихій вулиці не було ні одного ліхтаря. Лише там за огорожею горіла світло, де-не-де, в одиноких вікнах.

- Я така щаслива! -  Зізналася мені Вел. І притулившись до мене несподівано поцілувала мене в губи.

- Пішли до мене! Зараз! Тобі ж сподіваюсь вже вісімнадцять є? - Засміялася вона.

Я мовчки кивнув головою.

- От і добре, — посміхнулась моя нова знайома. -  Допоможеш мені піднятися по сходах, бо я на цих коліщатках далеко не дійду. В мене по сходах крокувати в роликах ще не дуже добре виходить. Ще вб'юся чи покалічуся. - Знов засміялася Вел. - Ти ж не хочеш, щоб я вбилася?

Я промовчав, бо був зараз від неї в захваті.

- Так, згодна. Треба було брати в що перевзутися.

Вона сміялася. І мені від її сміху теж чомусь стало весело. Я нарешті розслабився.

Вел трималась за мене, доки ми не піднялися до неї на третій поверх.

- Уф. Нарешті! - зняла вона з ніг ролики. І пішла собі далі по коридору на ходу скидаючи бейсболку та розпускаючи своє гарне довге волосся.

- Я в душ. А ти проходь до кімнати, —  сказала Вел. Та пішла собі до ванної.

І мене здивувала, що вона зовсім мене не знаючи, залишила у квартирі самого.

- Це ж треба скільки в неї гарних книг!? - Я був в захваті.

Доки Вел приймала душ, я роздивлявся її бібліотеку. В нас з нею був однаковий смак. Ті ж самі книжки мені й самому дуже подобались.

Я так захопився книгами, що й не чув, як до кімнати зайшла Вел.

- Цікаво? - Спитала вона мене. Це було так несподівано, що я аж книжку з рук упустив. 

Позаду мене стояла молода гарна дівчина. Струнка та дуже сексуальна.  В чомусь такому прозорому та короткому.

- Я мабуть піду, - засмутився я. - Бо вже вечір. Тобі може відпочити треба. А тут я. - Я був дуже вражений ії зовнішним виглядом і скоріше втік до дому. Здається вона на щось мені таке натякала та я натяків не розумію. От якби вони це все вголос сказала. О. То інша справа.

Але коли я прийшов до дому то зрозумів, що зробив велику помилку. І що зараз робити? Піду до неї, вирішив я. Як не відкриє чи там посміється то хай так і буде. Та вона ж доросла і здається я їй сподобався. А з іншого боку вона скоро поїде то чи варто витрачати час та почуття, якщо між нами все одно нічого серйозного не може бути?

Так. Я дуже хотів, щоб Вел залишилась. Але ще ж було неможливо. 

Я не знав, що мені робити. Якось так все незрозуміло. Але те, що вона скоро поїде це вже факт. І я знов залишуся сам. Один.