Читати книгу - "Незрозумілі"

Узяв мобільний, натиснув кнопку виклику.

— Романич, я подивився. Що робити будемо?

— Давай о восьмій підрулюй до мене. Якраз трохи стемніє, не будемо лякати своїми пиками людей, — відповів Ромка. — Зможеш?

— Я тобі «маякну», як буду виходити, — мовив Сашко. — Бувай!

— Іди перекуси щось, — заглянула до кімнати мама.

За хвилину він уже ковтав, майже не пережовуючи, рідку гречану кашу з маслом. Мама спершу присіла навпроти, але потім, напевне, зрозумівши, що вона тут зайва, пішла дивитись телевізор.

Як повернувся додому батько, Сашко чомусь не почув.

— Привіт! — пролунав голос тата. Сашко від несподіванки здригнувся, мало що не вдавився кашею. — Ого, — стурбовано нахилився Головко-старший, розглядаючи обличчя сина. — Мені мама по телефону сказала, що у нас проблемка, але навіть не думав, що все так запущено, — обмацував поглядом Сашкові синці.

— Та нічого, вже нормально, — намагався триматися Сашко.

— Голова не болить? Не нудить?

— Та я ж кажу: все о’к.

— Ну гаразд, не буду тебе відволікати. Та й кожен хоч раз має назбирати ударів, щоб знати, які вони, — повернувся до виходу з кухні батько.

— Тату, — не втримався Сашко. — А ти теж по пиці колись отримував?

— Я? — батько зупинився і повернувся до Сашка. — Було кілька випадків. Один раз дуже твердо.

— А за що? — поцікавився син.

— Розкажу, — сів поруч на табуретку батько. — Якось я додому їхав, після інституту. Вийшов на зупинці неподалік домівки, дивлюся — двоє якихось пацанів до дівчини чіпляються. Вона репетує, відбивається, а всі проходять мимо, ніби нічого не відбувається. Ну, я і вліз. Ох і отримав тоді... Очі майже тиждень не відкривалися. А знаєш, що було найобразливіше? — поглянув на Сашка, а той заперечливо захитав головою. — Ця дівчина била мене разом із тими хлопаками. Каблуком намагалася влучити в найболючіше місце. Не потрібен їй був мій захист, — усміхнувся. — Сиджу я на зупинці, кров снігом витираю (грудень був), а тут міліцейський наряд іде. Впевнено так чеканять, орли. Думаю, де ж ви раніше були?

— Але хоч пацанів тих зловили, покарали?

— Ага! Вони до мене вчепилися, кілька разів кийком по спині перетягнули. Вигляд мій їм не сподобався! От таким, як ти тепер, красунчиком я додому і заявився.

— Напевне, доля у нас така — відгрібати. Слабаки ми, чи що, — опустив голову Сашко.

— Не мели дурниць! — спалахнув батько. — Якщо ти здуру з другого поверху стрибнув і в’язи скрутив — одне, а якщо намагався захистити когось — інше. У бійці, як у війні, характер чоловіка проявляється. Тоді стає зрозуміло, боягуз він чи має волю і може володіти собою. Виручить товариша чи панічно тікатиме від небезпеки, наклавши у штани, — на цьому слові батько залишив Сашка наодинці з його думками.

Може, й правий тато. Як би себе зараз почував Сашко, якби не кинувся відтягувати Бадія від Ромки? Тоді б точно Романич у його бік навіть не глянув. І біс із ними, синцями. За тиждень і сліду не залишиться, зате ж не дрейфонув, поліз проти Качка. Але що робити з роликом в інтернеті? Хоч би Орися його не побачила — соромно ж як! Натовкли пику, ще й виставили на посміховисько. От Бараніні, режисер чортів.

Раптом згадав про домовленість із Ромкою — він же чекає. Скочив з місця, глянув на годинник, що тихо цокав на стіні. Полегшено видихнув. Час ще є.

До кухні заглянув тато.

— Ти тут до ранку будеш чи що? Ходімо якийсь фільм подивимось разом.

— Тату, я до Ромки збігаю. Нам дещо обговорити треба, — підняв очі на батька Головко-молодший.

— Сподіваюсь, ви не збираєтеся домовлятися, як викрасти зброю з військової частини і вчинити помсту своїм кривдникам? — спитав жартома.

— За це можеш бути спокійний, — запевнив Сашко. — Дещо важливіше є.

— Тільки до одинадцятої щоб був удома. І мобільник не вимикай. До речі, забув спитати: як там подарунок дівчині — презентував? — довірливо поглянув у бік Сашка.

— Ще ні, якраз із цього приводу хочу з Ромкою порадитися, — відчуваючи, як червоніє, відповів Сашко.

Він шаснув до своєї кімнати, швидко вдягнувся, не слухаючи, що там казала услід мама, вискочив у коридор. Збіг по східцях і опинився на вулиці.

Пересмикнув плечима — повітря різко стало холодним. Замрячив дощ. Прохолодна вологість пробиралася під легеньку куртку, змушувала щулитись і йти швидше. Узяв мобільний, знайшов абонента «Романич» і натиснув виклик. Дочекався, доки той відіб’є дзвінок, заклавши руки до кишень, поспішив до Ромчиного будинку. За хвилин двадцять натискав кнопку дзвінка, зупинившись перед металевими дверима.

— Привіт! — за мить відчинив Мельник. Сашко не втримався і тихо засміявся, намагаючись не розтягувати губи. Романич був замотаний хусткою, з-під неї стирчало на вилицях зеленувате листя. На носі чиясь турботлива рука наліпила шматок пластиру, з-під якого виглядали бинт і теж шматок схожого на капустяний листка.

— Ги-ги, це що таке? — тикнув пальцем у пов’язку Головко.

— Обрегочешся, — насупив брови, вимазані йодом, Ромка. — Це мама народними методами мене лікує, — пояснив він. — Проходь давай, чого стоїш? — відступив убік, пропускаючи до квартири гостя.

Намагаючись не привертати до себе увагу батьків, хлопці тихенько зачинилися в кімнаті Романича. Тут був сильний запах хвої та ще якоїсь, невідомої Сашкові, рослини.

— Фу! Ти що, вже ялинку десь під ліжком до Нового року приготував? — озирнувся Сашко, шукаючи джерело стійкого аромату, який забивав дух.

— Та ні, я ж кажу: народні методи, — кивнув на полицю Ромка. Там тихо потріскувала аромалампа, поширюючи по кімнаті запахи.

— Гаси, а то від таких методів ще більше дах поїде, — зачмихав Сашко. Мельник мовчки задмухав свічку, яка підігрівала ефірну олію, перевів у режим провітрювання пластикове вікно. Дихати стало легше.

— Що робити будемо? — запитав Ромка, сідаючи на стілець перед столом, на якому був увімкнений ноутбук. — Відео вже майже дві тисячі переглядів має. А тільки день минув, — кивнув на екран.

— Видалити