Читати книгу - "Маятник Фуко"

Вона вилила на мене потік слів мовою, яку, як мені здалося, я вже десь чув, аж поки я не втямив, що це італійська, майже повністю позбавлена голосних. Я спитав у неї про Бельбо. Попрохавши почекати кілька секунд, вона провела мене вздовж коридору до кабінету в глибині офісу.

Бельбо зустрів мене дуже люб’язно: «Отже, ви людина серйозна. Заходьте». Він посадив мене перед своїм старим, як і решта облаштунку, письмовим столом, заваленим рукописами, якими були заповнені також стелажі вздовж стін.

«Сподіваюся, Ґудрун вас не настрахала», сказав він мені.

«Ґудрун? Оця… пані?»

«Панна. Насправді її звати зовсім не Ґудрун. Ми звемо її так через її нібелунгґівський вигляд та дещо тевтонську манеру розмовляти. Вона хоче висловити все одразу, тому економить на голосних. Але в неї є почуття justitia aequatrix[37]: коли вона друкує на машинці, вона економить на приголосних».

«А чим вона тут займається?»

«Усім, на жаль. Бачите, у кожному видавництві завжди є одна особа, без якої обійтися годі, тому що лише вона може знайти потрібні речі у тому безладі, який сама створює. Але принаймні коли десь загубиться рукопис, відомо, чия це вина».

«Вона ще й губить рукописи?»

«Не більше від інших. У всіх видавництвах усі гублять рукописи. Гадаю, це основне заняття їх працівників. Але треба ж мати цапа відбувайла, хіба не так? Я докоряю їй лише тоді, коли вона не губить тих рукописів, які я хотів би загубити. Колоди на шляху того, що добрий старий Бекон називав The advancement of learning»[38].

«А де вони губляться?»

Він розвів руками: «Пробачте, а ви усвідомлюєте, наскільки дурне ваше запитання? Якщо б ми знали де, то вони б не губилися».

«Логічно», мовив я. «Але послухайте-но. Я знаю книги видавництва „Ґарамон“, вони виглядають виданнями дуже старанними, й у вас досить багатий каталог. Ви все це робите тут? Скільки вас?»

«Напроти знаходиться кімната техніків, тут збоку сидить мій колега Діоталлеві. Але він займається довідковими, масштабними виданнями, які вимагають чимало часу для підготови і продажу, адже розходяться вони повільно. Я ж готую університетські видання. Але ви не повинні вважати це надто великою роботою. Звичайно, деякі книги мене захоплюють, рукописи я повинен читати, але загалом тут нема жодних труднощів, ані з фінансового, ані з наукового боку. Публікації Такого чи Іншого Інституту, або ж тези доповідей конференцій, підготовані й фінансовані університетськими установами. Якщо автор — початківець, передмову пише його керівник і бере на себе всю відповідальність. Автор виправляє принаймні дві верстки, перевіряє цитати та примітки і не одержує жодного відсотка. Тоді книжка затверджується як посібник, і якщо вдається продати тисячу чи дві примірників, за кілька років усі витрати покриті… Жодних несподіванок, кожна книжка в активі».

«Тоді чим ви займаєтеся?»

«Багато чим. Передовсім серед рукописів треба вибирати. Крім того, деякі книги ми видаємо за свій кошт, майже завжди це переклади престижних авторів, щоб тримати на рівні наш каталог. І врешті, бувають рукописи, що надходять просто так, які приносить приватна особа. Рідко коли це щось варте уваги, але завжди треба поглянути, ніколи не відомо».

«Ви розважаєтеся цією роботою?»

«Розважаюся? Це єдине, що я вмію робити добре».

Нас перебив добродій років сорока, що був зодягнений у завеликий на кілька розмірів піджак, мав рідке біляве волосся, яке падало йому на густі, такого ж відтінку брови. Він говорив м’яко, мовби повчаючи дитину.

«Я вже зовсім утомився від цього Порадника платника податків. Мені слід було б переписати його з початку до кінця, але не хочеться. Я вам перешкоджаю?»

«Це Діоталлеві», представив Бельбо нас один одному.

«A-а, ви прийшли подивитися на тамплієрів? Бідолашний. Послухай, ось що мені спало на думку: Циганське містобудування».

«Непогано», сказав Бельбо захоплено. «А я думав про Кінний спорт у ацтеків».

«Першокласно. Але куди ти це помістиш, у Супорізання чи до Речей Неможливих?»

«Треба добряче подумати», мовив Бельбо. Він пошукав у шухляді і вийняв з неї якісь картки. «Супорізання…» Він поглянув на мене, помітивши мою цікавість. «Супорізання, як усім відомо, це мистецтво різати суп. Зовсім ні», звернувся він до Діоталлеві, «Супорізання — це не галузь науки, це науковий предмет, як і Механічне Тіткопривітання чи Пілокатабазис, усі вони входять до галузі Волосорозчетверизації».

«А що таке ця Восолороз…» втрутився я.

«Це мистецтво розділяти волосину на чотири. Ця галузь містить науки, що займаються непотрібними техніками, приміром, Механічне Тіткопривітання навчає конструювати машини для привітання тіток. Ми не впевнені, чи залишати у цьому розділі Пілокатабазис, який є мистецтвом уникати неприємностей на волосок, адже це не виглядає цілком непотрібним. Хіба ні?»

«Прошу вас, тепер поясніть мені, про що тут ідеться…» домагався я.

«Справа в тому, що ми з Діоталлеві готуємо реформу сфери знання. Запровадження Факультету Порівняльної Неважливости, де вивчатимуться непотрібні або неможливі науки. Цей факультет повинен випускати вчених, які працюватимуть над збільшенням до безмежжя кількости неможливих наук».

«А скільки там галузей?»

«Поки що чотири, але вони вже можуть умістити всі науки. Галузь Волосорозчетверизації, має підготовчий характер, вона повинна виробити відчуття неважливости. Важливою галуззю є галузь Неможливих Речей. Наприклад, Циганське містобудування чи Кінний спорт у ацтеків… Суть цих дисциплін — розуміти глибинні причини їх неважливости, а в галузі Неможливих Речей — також їх неможливости. Тому сюди входять Морфологія Морзе, Історія антарктичного рільництва, Історія малярства на острові Пасхи, Сучасна шумерська література, Впровадження екзаменування в систему Монтессорі, Ассиро-вавилонська філателія, Технологія кола в доколумбових імперіях, Інтерпретація образів Брайля, Фонетика німого кіно…»

«А що ви скажете про Психологію натовпу в Сахарі?»

«Незле», мовив Бельбо.

«Незле», сказав Діоталлеві переконано. «Ви мусите брати в цьому участь. У цього юнака є здібності, правда, Якопо?»

«Авжеж, я це відразу зрозумів. Учора ввечорі він з великою спритністю конструював ідіотські умовиводи. Але продовжуймо, якщо цей проект вас цікавить. Що ми помістили у галузь Окси- мороніки, ніяк не знайду своїх нотаток?»

Діоталлеві витягнув з кишені картку і пильно, з повчальною приязню поглянув на мене: «Галузь Оксимороніки, як пояснює сама