Читати книгу - "Худий"

Нунгейм обернувся до мене, піднявши догори руки.

— Я зовсім не мав на увазі, що ви брехун. Просто, можливо, хтось помилився, як…

Гілд знову його урвав:

— Невже б ти з нею не переспав, якби вона погодилась?

Нунгейм облизав губи й сторожко зиркнув на двері спальні.

— Що ж, — нешвидко відповів він, запопадливо понизивши голос, — звичайно, вона була ласим шматком. Гадаю, я б не відмовився.

— То невже ти не пробував її підкадрити?

Нунгейм завагався, потім знизав плечима:

— Знаєте, як це буває. Коли звик гуляти, намагаєшся підчепити майже кожну.

Гілд похмуро втупився в нього:

— Міг би сказати мені про це відразу. Де ти був у день убивства?

Коротун аж підскочив, наче його шпигонули голкою.

— Та цур з вами, лейтенанте! Як ви могли таке подумати? З якого б такого лиха я б її вбивав?

— Де ти був?

Нунгейм нервово смикнув губами.

— Який то був день, коли?.. — він затнувся, побачивши, як розчахнулися двері спальні.

Гладуха з'явилася з валізою і в пальто.

— Міріам! — пробелькотів Нунгейм.

Вона байдуже глипнула на нього і відрубала:

— Ненавиджу брехунів, якби й простила, то не брехуна-стукача, а втім, і це можна було б стерпіти, та ти мені вже обрид! — Вона повернулася і посунула до виходу.

Нунгейм шарпнувся було за нею, але Гілд утримав його, охопивши за руку, і повторив:

— Де ти був?

— Міріам! — гукнув Нунгейм. — Не йди! Я виправлюсь, я все зроблю! Не йди!

Вона вийшла і ляснула дверима.

— Пустіть мене! — заблагав Нунгейм. — Я її поверну. Я не можу без неї! Я тільки її приведу назад і відповім на всі ваші запитання. Пустіть! Мені треба її повернути!

— Дурниці! — заперечив Гілд. — Сядь-но! — Він штовхнув коротуна на стілець. — Ми прийшли сюди не для-того, щоб дивитися весняний хоровод. Де ти був у день убивства?

Нунгейм затулив обличчя руками і заплакав.

— Будеш кривлятися, — попередив Гілд, — скуштуєш ляпаса.

Я плеснув у склянку віскі й простягнув її Нунгейму.

— Дякую, сер, дякую. — Він ковтнув, закашлявся і витяг брудний носовичок, щоб утертися. — Так відразу і не пригадаю, лейтенанте, — заскиглив він. — Може, я був у кегельбані у Чарлі, а може, і вдома. Міріам пригадала б, якби я її привів.

— К бісу твою Міріам! — прогарчав Гілд. — Хочеш у буцегарню через свою забудькуватість?

— Одну хвилиночку! Зараз пригадаю. Я не прикидаюся, лейтенанте. Ви ж бо знаєте, я ніколи вам не брешу. Просто геть розгубився. Погляньте-но на мою руку. — Він підняв правицю, щоб показати, як припух зап'ясток. — Одну хвилиночку, — затулився він знову долонями.

Гілд підморгнув мені, й ми стали чекати, доки коротун напружить свою пам'ять.

Раптом він прибрав руки від обличчя і посміхнувся:

— Тьху ти! Звичайно, це запросто вбереже мене від арешту. У той день я був… Зачекайте, зараз покажу. — Він пішов до спальні.

Через деякий час Гілд гукнув:

— Гей там, ми не збираємося скніти тут до ночі. Ворушися!

Відповіді не було.

Ми зазирнули до спальні — порожньо, відчинили двері ванної — теж нікого, тільки розчинене вікно, за яким виднілася пожежна драбина.

Я промовчав, намагаючись і виглядом не виказати почуттів.

Гілд зсунув капелюха на потилицю і пригрозив:

— Хай тепер начувається. — Він рушив до телефону у вітальні.

Поки він телефонував, я обнишпорив шухляди й стінні шафи, проте не знайшов нічого цікавого. Я кинув цей поверхневий обшук, щойно Гілд, привівши в дію поліцейську машину, поклав трубку.

— Гадаю, його швидко знайдуть, — зазначив він. — Є новини. Встановлено, що Йоргенсен — це Келтермен.

— Хто його опізнав?

— Я послав агента до дівиці, яка підтверджує його алібі, тієї Ольги Фентон, і він зрештою вичавив з неї зізнання. Але, за його словами, вона непохитно стоїть на алібі коханця. Я хочу сам піти поговорити з нею. Не бажаєте зі мною?

Я зиркнув на годинник і відмовився:

— Охоче б, але вже надто пізно. Його спіймали?

— Ордер на арешт маємо. — Він замислено подивився на мене. — Ну цей голуб у мене розколеться!

Я вишкірився:

— То що тепер скажете — хто вбив Джулію Вулф?

— Зараз мене це не обходить, — зауважив він. — Дайте спершу зібрати якомога більше фактів, а тоді я миттю вкажу на злочинця.

На вулиці він пообіцяв тримати мене в курсі подій і потиснув на прощання руку. Та щойно відійшовши, знову мене наздогнав, щоб передати найкращі побажання Норі.

17

Вдома я передав Норі привіт від Гілда і переказав новини.

— У мене також для тебе послання, — повідомила вона. — Заходив Гілберт Уайнент — і дуже засмутився, що тебе нема. Він просив переказати, що має розповісти тобі дещо «надзвичайно важливе».

— Напевно, він відкрив у Йоргенсена материнський комплекс.

— Ти думаєш, це Йоргенсен її вбив? — спитала вона.

— Мені здавалося, я знаю, хто вбивця, — відповів я, — та тепер все так переплуталось, що я можу тільки припускати.

— І які ж твої припущення?

— Мімі, Йоргенсен, Уайнент, Нунгейм, Гілберт, Дороті, тітка Аліса, Мореллі, ти, я чи Гілд. А може, й Стадсі. Не приготуєш чогось випити?

Вона зробила кілька коктейлів. Коли я вже прикінчував другий чи третій, Нора, яка пішла відповісти по телефону, повернулася і сказала:

— Твоя подруга Мімі хоче з тобою поговорити.

Я підійшов до телефону.

— Алло, Мімі!

— Ніку, мені дуже соромно за той вечір, я просто була так розстроєна, що не тримала себе в руках і влаштувала комедію. Вибач мене, будь ласка, — проторохтіла вона, наче прагнучи якнайшвидше відбутися.

— Та все гаразд, — заспокоїв я її.

Ледь дослухавши відповідь, вона знову заговорила, вже повільніше і поважніше:

— Можна тебе побачити, Ніку? Сталося дещо жахливе, дещо таке… Не знаю, що й робити, як поводитись.

— Що сталося?

— Я не можу це сказати по телефону, але ти повинен мені допомогти. Мені потрібна порада. Можеш приїхати?

— Тобто зараз?

— Так. Благаю.

— Гаразд, — погодився я і вийшов до вітальні. — Я знову вихоплюсь, з'їжджу до Мімі. Вона каже, що скочила в халепу і просить допомоги.

Нора зареготала:

— Хай тобі щастить! Вона хоч вибачилась перед тобою? Переді мною розшаркалась.

— Так, на одному подиху. Дороті дома чи ще в тітки Аліси?

— Якщо вірити Гілберту, то ще в тітки. Ти надовго?

— Ні, тільки з'ясую. Схоже, вони схопили Йоргенсена, і вона бажає дізнатися, чи можна все владнати.

— А йому щось загрожує? Тобто якщо він не вбивав ту Вулф?

— Думаю, вони можуть витягти на світ старі звинувачення проти нього — письмові погрози, спроба шантажу. — Я відставив коктейль і запитав себе і Нору: — Цікаво, чи знав він Нунгейма? —