Читати книгу - "Галапагос"

Коли Мері Хепберн, капітан, Хісако Хірогуті, Селіна Макінтош і решта висадяться на острів Санта-Росалія, вони теж не матимуть з собою підготовленого гіда. І перші кілька років чинитимуть там неподобство з крихким середовищем.

Але вони вчасно схаменулися, второпавши, що руйнують власне середовище, що вони там — не гості.

У ресторані «Елейн» Макінтош викликав обурення своїх приголомшених слухачів образом чобіт, які трощать сховані гнізда ігуан, чи брудних пальців, що викрадають олушині яйця, тощо. А втім, найогидніша з його історій, запозичена знов-таки з «Нешнл джіогрефік», була про людей, які беруть на руки, наче дітей, малят морського котика, щоб сфотографуватися з ними. Коли таке маля повертали матері, казав він із гіркотою в голосі, вона відмовлялася від нього, бо мінявся його запах.

— Що ж стається з цим милим малям, якого щойно вшанували великої честі — обіймів щиросердого аматора природи? — питав Макінтош. — Воно вмирає з голоду — і все це задля одного знімка.

Тож його відповідь Боббі Кінгові була така: він. мовляв, прагне показати добрий приклад іншим, які теж, слід сподіватися, візьмуть участь у «Круїзі віку до витоків природи».

Як на мене, в тому, що цей чоловік виступав у ролі палкого захисника природи, була неприхована іронія, адже величезна кількість компаній, де він був директором чи основним акціонером, безсоромно шкодили воді, землі й повітрю. Та для самого Макінтоша, який прийшов у цей світ нездатний про що-небудь дуже дбати, це не звучало іронічно. Бо, щоб приховати цю свою нездатність, він набув акторських навичок і переконав себе, що ревно дбає про все на світі.

Так само переконливо раніше він дав дочці зовсім інше пояснення того, чому вони мають плисти до островів не на «Ому», а на «Баійї де Дарвін». На яхті подружжя Хірогуті почуватиметься, мабуть, наче в пастці, бо не матиме з ким, крім Макінтошів, спілкуватися. За таких обставин Хірогуті можуть запанікувати, і Дзендзі, певно, відмовиться від подальших переговорів і попросить висадити їх у найближчому порту, щоб повернутися з дружиною літаком додому.

Як і чимало інших патологічних особистостей, котрі стояли при владі мільйон років тому, Дзендзі міг учинити будь-що, підкорюючись лише імпульсові, без зайвих почуттів. А логічне обгрунтування його вчинків щоразу надходило згодом, на дозвіллі.

І такою поведінкою, властивою ері великого мозку, можна було б коротко витлумачити війну, в якій я мав честь битися, — війну у В’єтнамі.

19

Як і більшість патологічних особистостей, Ендрю Макінтоша ніколи не турбувало те, чи правду він каже, і тому він говорив надзвичайно переконливо. Тож він так зворушив Онассісову вдову та Рудольфа Нуреєва, що ті попросили Боббі Кінга надіслати їм докладну інформацію про «Круїз віку до витоків природи», що той і зробив наступного ранку, скориставшись спеціальним кур’єром.

Долі хотілося, щоб саме того вечора по освітній програмі телебачення показували документальний фільм про життя голубоногих олушів на Галапагоських островах, отож Кінг до рекламок приклав ще й записку про те, що Жаклін Онассіс та Рудольф Нуреєв можуть, як забажають, подивитися цей фільм. Олуші, до речі, згодом стануть вирішальним фактором виживання маленької людської Колонії на Санта-Росалії. Якби ці птахи не були такі дурні й нездатні зрозуміти, що людські істоти для них небезпечні, то перші поселенці майже напевне вимерли б там із голоду.

Кульмінацією того фільму, як і кульмінацією уроків Мері Хепберн в Іліумській середній школі, була зйомка танка-залицяння голубоногих олушів. Танок проходив так.

На поверхні застиглої лави стояла пара цих досить великих морських птахів. Завбільшки вони приблизно такі самі, як безкрилі баклани, і мають таку саму довгу, змієподібну шию та схожий на меч-рибу дзьоб. Але літати вони ще не розучились, то крила в них великі й дужі. Ноги та перетинчасті ступні в олушів яскраво-сині, майже голубі. Рибу вони ловлять, стрімголов кидаючись на неї з повітря.

Рибу! Рибу! Рибу!

Обоє мали однаковий вигляд, хоч одне з них було самець, а друге — самиця. Здавалося, в кожного своє завдання, і партнера воно зовсім не стосується, — хоч там, на лаві, не було чого робити навіть одному, адже комах та насіння вони не їдять. І матеріалу для будування гнізд вони теж не шукали, бо для цього було ще зарано.

Самець припинив робити те, чим був такий заклопотаний — а він не робив нічого, — і впіймав погляд самиці. Глянув кудись убік, потім знов на неї — не повертаючи голови, не видаючи жодного звуку. Голоси вони обоє мали, але протягом усього танка їх не подавали.

Вона дивилась то туди, то сюди, аж раптом погляди їхні випадково зустрілись. Стояли вони метрів за п’ять одне від одного.

Коли Мері демонструвала фільм про цей танок у середній школі, то в цю хвилину казала, наче від імені самиці: «Господи, ну чого цей дивак від мене хоче? І справді, як це химерно!»

Та ось самець підняв одну голубу ногу й поводив нею в повітрі, мовби паперовим віялом.

Мері Хепберн, знов уособлюючи самицю, тепер промовила: «Що б це могло означати? Чудо якесь? Чи думає він, що це — єдина голуба нога на островах?»

Самець поставив ногу й підняв другу, на крок підступивши до самиці. Потім знов показав їй першу ногу, а тоді — другу, весь час дивлячись їй просто у вічі.

В цьому місці Мері висловлювалася за самицю так: «Я звідси йду». Але самиця нікуди не йшла. Вона наче приклеїлася до лави, нерухомо дивлячись, як самець демонструє їй то одну, то другу ногу й усе підступає до неї.

Та ось самиця підняла одну зі своїх голубих ніг, на що Мері відреагувала так:

«Думаєш, у тебе такі гарні ноги? Подивись на оцю, якщо хочеш побачити справжню красу! Авжеж, до того ж я маю ще одну таку саму».

Самиця поставила першу ногу й підняла другу, ступивши крок до партнера.

Тут Мері звичайно припиняла свої антропоморфні жарти й замовкала. Тепер весь тягар видовища лежав на самих птахах. Наближаючись так само статечно й гідно одне до одного, не прискорюючи й не сповільнюючи ходи, птахи нарешті стали впритул одне біля одного — груди до грудей, ступня до ступні.

В іліумській середній школі учні не сподівались побачити, як птахи спаровуються. Фільм