Читати книгу - "Знак Зорро"

Ходячи з кутка в куток своїм кабінетом, капітан Рамон дав волю люті. Він відчував дух часу і знав, що губернатор і особи, що його оточували, мали велику потребу в зайвих коштах, щоб жити розкішно. Вони оббирали багатих людей, проти яких була хоч найменша підозра і, звичайно, вітали б появу нової жертви. Чи не міг би він дати їм потрібну вказівку і, таким чином, зміцнити прихильність губернатора до себе? Адже може капітан насмілитися натякнути, що родина Вега не дуже лояльна щодо губернатора.

Це принаймні він може зробити. Так він помститься за знущання, що дочка дона Карлоса Пулідо дозволила. З цією думкою капітан Рамон посміхнувся, незважаючи на всю лють. Він попросив письмове приладдя і наказав одному зі своїх людей приготуватися до подорожі, з дорученням як кур’єра.

Рамон ходив ще кілька хвилин, обмірковуючи обставини і ті фрази, якими найкраще було б написати листа. Нарешті він сів за довгий стіл і адресував своє послання його превосходительству губернаторові в резиденцію Сан-Франциско де Азис.

От що він написав:

“Повідомлення ваші щодо розбійника, відомого на ім’я сеньйор Зорро, надійшли до мене. Я шкодую, що не можу в цьому листі доповісти про арешт негідника, але сподіваюся, що ви будете поблажливі до мене в цій справі, бо обставини її трохи незвичайні. Значна частина моїх солдатів переслідує молодця з наказом привезти його живим або мертвим. Але сеньйор Зорро діє не сам. Він має підтримку у певному місці по сусідству, що дає йому можливість ховатися, коли йому необхідно одержувати їжу, питво і, без сумніву, свіжих коней.

Протягом минулого дня він відвідав гасієнду дона Карлоса Пулідо, кабальєро, відомого своєю ворожістю до вашого превосходительства. Я послав туди людей і поїхав сам. Доки мої люди розшукували слід розбійника, останній вийшов із шафи вітальні в будинку дона Карлоса і підступно напав на мене. Він поранив мене в праве плече, але я продовжував битися з ним, доки той не злякався і не кинувся геть, щоб сховатися. Мушу зауважити, що дон Карлос почасти перешкодив мені в переслідуванні цієї людини. У гасієнді були свідчення того, що ця людина вечеряла там. У Пулідо чудове місце для укривання такої людини, тому що його будинок знаходиться трохи осторонь від головного шосе. Боюся, що сеньйор. Зорро має там свою головну квартиру, коли діє в цій місцевості, і я чекаю на ваші інструкції з цього приводу. Повинен додати, що дон Карлос поводився зі мною з недостатньою повагою, коли я був у нього, і що дочка його, сеньйорита Лоліта, ледь утримувалася, щоб не виказати свого замилування розбійником, і глузувала із зусиль солдатів схопити його. Існує також указівка на лояльність ще однієї знатної і багатої родини по сусідству до сеньйора Зорро, але я думаю, що ви погодитеся з тим, що я не можу писати про подібні речі в листі, якого надсилаю з кур’єром.

З глибокою повагою,

Рамон, капітан і комендант

гарнізону Реіна де Лос-Анджелес”.

Рамон посміхнувся, закінчивши листа. Він знав, що його кінець змусить генерала замислитися. З багатих і знаменитих родів сімейство Вега було майже єдиним, на яке могла б упасти підозра.

Що ж до Пулідо, то капітан Рамон легко уявив собі, що станеться з ним. Губернатор не забариться покарати його, тоді, можливо, сеньйорита Лоліта матиме потребу в протекції і не буде зневажати залицяння капітана армії.

Рамон почав знімати копію з листа, збираючись надіслати оригінал з кур’єром, а копію зберегти у своєму архіві про всяк випадок, якщо доведеться посилатися на лист. Закінчивши копію, він склав оригінал, запечатав його і відніс до приміщення для солдатів, де і передав тому, кого вибрав за кур’єра. Солдат вклонився, поспішив до коня і стрімко поскакав на північ у напрямку Фернандо, Санта-Барбари і далі до Сан-Франциско де Азис. У його вухах увесь час лунав наказ капітана їхати якомога скоріше, змінюючи коней у всіх місіях і селах ім’ям його превосходительства.

Рамон повернувся до контори, налив собі вина і взявся перечитувати копію листа. Він майже шкодував, що не висловився набагато конкретніше, хоча краще написати в більш м’яких виразах, бо в такому випадку губернатор не подумає, начебто він перебільшує. Час від часу Рамон переривав читання, щоб проклясти ім’я сеньйора Зорро. При цьому він думав про красу і грацію сеньйорити Лоліти і говорив собі, що вона має бути покарана за таке поводження з ним.

Капітан припускав, що сеньйор Зорро був зараз уже за багато миль від Реіна де Лос-Анджелес, але він помилявся, тому що “Прокляття Капістрано”, як називали його солдати, не зник після того, як залишив будинок дона Дієго Вега.

Розділ XV

У ГАРНІЗОНІ

Сеньйор Зорро пройшов у темряві туди, де залишив свого коня, за хатиною тубільця; і там стояв, думаючи про те кохання, що випало на його долю.

Раптом Зорро розсміявся, наче дуже задоволений чимось, і повільно поїхав стежиною, яка вела до гарнізону. Він почув чвал вершника, що їхав звідти, і подумав, що капітан Рамон послав людину з наказом повернути сержанта Гонзалеса і його солдатів і направити їх новими слідами.

Сеньйор Зорро знав, які справи в гарнізоні, знав точно, скільки там було солдатів, знав, що четверо були хворі на лихоманку, і там зараз залишилася тільки одна здорова людина. Він знову засміявся і пустив коня повільним кроком вгору схилом гори, щоб не робити галасу. За гарнізонним будинком він спішився, залишивши поводи на землі, бо знав, що кінь не рушить із місця. Потім він прокрався крізь пітьму до стіни, обережно обійшов будинок навкруги, доки не підійшов до вікна. Тут він виліз на купу цеглин і заглянув усередину.

Це був кабінет капітана Рамона. Зорро побачив, що комендант сидить за столом і читає листа, якого, очевидно, тільки-но написав. Капітан Рамон розмовляв сам із собою, як це часто роблять злі люди.

— Це навчить її не знущатися з офіцера армії його превосходительства. Коли її батько буде у в’язниці, обвинувачений у державній зраді, а його маєтки будуть відібрані, тоді, може, вона слухатиме, про що я буду говорити, — говорив він.

Сеньйорові Зорро було