Читати книгу - "Кулінарні фіґлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але для цього потрібна домашня локшина. Я ж знаю, що у Вас вона є, бо Ви, як у радянські часи піонерка, завжди готові до того, що хтось, а тим паче – рідний чоловік – вішатиме Вам на вуха локшину. Аніж вона має звисати з Ваших маленьких акуратненьких вушок, а то й самих плечей, хай кипить у курячому бульйоні. Немає курки? Є кубик. Розкришіть два кубики, вкиньте домашню локшину, зелень – і готово. І без м'ясця – щоб не переїдався.
Ніколи не переймайтеся і не драматизуйте жодної житейської ситуації. Краще перетворіть її в жарт. Довше і смачніше проживете.
Був у нас у селі один такий сміхован – Маковій. Що вже жартувати умів, іншими словами кажучи, домашню локшину вішати на вуха і куди треба – куди там!
Питають Маковія сільські чоловіки коло магазину:
– Маковію! Кажуть люди, що маєте любку. То й ми Вас питаємо: маєте?
– А чого би не мав? Маю!
– А яка застара?
– Така, як найстарша колгоспна корова.
– Та їй від сили вісімнадцять років!!!
– Ну, то й кажу, що таку маю!
Після того лишили Маковія з розпитуваннями про його любасок-коханок, бо знали, що скаже – як косою вкосить.
Навіщо я Вам про це торочу, моя люба? А для того, щоб веселіше було робити домашню локшину. Тобто зараз Ви тільки відварюєте її, а власне локшину Ви зробили давно, і вона у Вас чекає на поличці в коморі. Не бійтеся, я нагадаю, що воно за штука така – Домашня локшина, на яку ми, всі жінки дітородного і пенсійного навіть віку, купуємося, як прищаві школярки.
Отже, поки вона нам спадатиме із вух, її ще треба приготувати. А для цього беремо З склянки муки, 5 жовтків домашніх яєць, сіль,
чверть склянки теплої води і місимо круте тісто.
Тримаємо з півгодини, а тоді розкачуємо тонкі, як цигарковий папір, коржі. Трохи підсушуємо їх, розрізаємо на смужки бажаної довжини. А далі пропускаємо через тісторубку для локшини, або ж нарізаємо стружку ножем, склавши смужки одна на одну. Нарізане тісто треба сушити на рушникові б днів. А далі – в сухе місце.
Безперечно, при нинішньому виборі борошняних виробів, коли можна стати розкосим на очі від асортименту, вовтузитися із домашньою локшиною не кожна господиня захоче, проте бути щасливою від споглядання задоволеного чоловіка захочуть усі.
Отож, мої Ви голубки, закачуйте рукави і беріться за роботу. Місити тісто усе ж легше, ніж місити в собі сльози в нерадісному шлюбному житті. Гайда, до роботи!
Що? Ваш чоловік любить обідати з чарочкою горілки з перцем і любить закусити чимось гострим?
На здоров'я! Ось йому й салатик – квашені огірки (рецепт у наступному розділі), порізані кружальцями, перемішані зі свіжою цибулею і запашною (бажано, домашньою) олією.
Що б його ще такого до того звичайного обіду запропонувати?
Коли в мене криза кулінарного настрою й жанру, я відварюю моркву, дрібно нарізаю або товчу часник, на великій тертці натираю моркву і трохи твердого сиру, додаю майонезу, викладаю на листки зеленого салату, кропу, чи петрушки, чи просто на красиву розетку – і на здоров'я! пропоную своєму любесенькому чоловікові. Їжте здорові називається страва.
Бачите, навіть я сьогодні без великого ентузіазму запрягаю Вас до роботи, пропонуючи на гаряче – ліниві голубці.
Така страва – якраз дуже доречна ілюстрація певної теперішньої Вашої лінькуватості. Бо скільки того життя, щоб отак побиватися лише кухнею?
О, ні, моя люба. Це я Вас просто провокую. Нічого розслаблятися: ліниві голубці – це тільки назва дуже смачної страви, яка нагадує правдиві голубці.
Отже, Ви дрібно січете свіжу (непарену) капусту, як для тушкування. Готуєте м'ясний фарш як для звичайних голубців. І перекладаєте пластами: капуста – фарш – капуста. Нижньою і верхньою має бути капуста. Заливаєте, як у подальшому і всі інші види голубців, не водою, а своєрідним маринадом: у сковороді розігріваєте трохи смальцю, додаєте сметани (навіть старої), томатного соусу чи пасти, доливаєте води, доводите до кипіння, заливаєте ліниві голубці, щоб над ними на палець зверху було маринаду – і на плиту. Можна і в духовку.
Поки вони доходять – готуєте квасолеві або соєві котлетки. Звечора Ви вже зварили квасолю (першу воду через 5 хвилин після початку кипіння – злили), пропустили через м'ясорубку, змішали із невеликою кількістю м'ясного фаршу, додали сире яйце, ложку крохмалю, трохи смаженої цибулі, трохи – сиру (бажано домашнього, хоча можна і того, що вже третій день сохне в холодильнику), зробили маленькі акуратненькі котлетки, посмажили – і будьте ласка. До речі, такі котлети вигідні тим, що їх можна їсти й холодними, розігрітими на другий чи й третій день – а вони свого смаку не втрачають.
А ще такі холодні котлетки можна подати до гарячих книґлів (кнедлів), які приготувати – раз плюнути. Тобто треба зварити картоплю. Розтовкти, додати жир, 2 яєць, 3 столові ложки сметани, сіль, перець. Замісити тісто. Скрутити рулетом. Порізати кубиками і зварити або обсмажити на сковороді. Смачно, як у мами! А як ще смачну підливу зробити на свій смак!
Ні, я розумію, що Ви навіть за умов усієї своєї лінькуватості все одно хотіли би повипендрюватися навіть сьогодні. Хіба я перечу?
Як зробите маїну – то вже точно надовго утримуватиме у своїх руках петрів батіг для чоловіка, як запорозький гетьман булаву.
Але це, моя люба, – страва гонорова. На Буковині сказали б, весільна. Та що нам, молодим і охочим, вартує зробити весілля а хоч би вже. «Отут і вже», як люблять казати мої ліричні героїні. З маїною на обідньому столі. Ну, нічого, пововтузитеся трохи. Бо ж не тільки душа, але й руки зобов'язані трудитися. Токмо у шлюбі.
Весілля – то й весілля. Або я перечу? Аби не сварка. Та перш, ніж братися за приготування цієї незвичної страви, ввімкніть магнітофон із весільною музикою. Запевняю: вона додасть Вам «духу» для такого «подвигу».
Отже, маїна. Так називається старовинна, як самі 600-літні Чернівці, єврейська весільна страва, яка дотепер залишається родзинкою буковинської кухні. І, як розповідав мені теперішній (чотириразовий!) чернівецький мер Микола Федорук, маїною завжди приймають делегації із Чернівців на землі обітованій, куди лише з Буковини за останні 10-15 років виїхало кілька десятків тисяч євреїв. Особливо пишаються маїною у місті Назареті, яке «товаришує» з Чернівцями. «Дрібничка – а приємно», – додає мер, прицмокуючи губами від згадки про смак цієї страви.
Я також прицмокую, замішуючи тісто для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кулінарні фіґлі», після закриття браузера.