Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

Великої Богині. А в християнську добу на тих священних місцях були зведені собори, присвячені Божій Матері, такі, як-от Нотр-Дам.

Особливе ж значення в мольфарській традиції мають річки, деякі гори, вершини та печери. Мольфари шанують водоспади та водокрути на річках, і камені, що омиваються падючою водою, вважаються наділеними особливою магічною силою. Гірські вершини, особливо хребет Чорно-гори, - це теж святе місце карпатських магів. А найвища гора українських Карпат Говерла шанується мольфарами як символ Світової Гори, сакральний центр світобудови. Є на карпатських полонинах і менгіри та дольмени - прадавні камені, подібні до тих, яким здавна поклонялися кельтські племена.

Серце українських Карпат - гора Говерла. Священне місце карпатських мольфарів.Фото з архіву автора.

Зустрічаються й кам’яні лабіринти, призначення яких вчені до цього часу не розгадали. Гуцули кажуть, що ті кам’яні спіралі спорудили бозна-коли могутні пращури-ле-лети. Подібні споруди з каменю збереглися також на островах Крайньої Півночі, в Північній Америці, вже не кажучи про знаменитий лабіринт на Кріті.

Кам’яні лабіринти викликають чимало суперечок серед учених. Соловецькі острови.

Вчені намагаються знайти розгадку призначення цих витворів: одні бачать у лабіринтах сакральні місця, де поклонялися підземним богам, інші вважають, що вони призначалися для весняних аграрних ритуалів, дехто з дослідників схиляється до думки, що ці давні лабіринти - величезні торсійні генератори, що передають і приймають сигнали з Космосу, і що всі лабіринти на планеті - це один гігантський комп’ютер, залишений в незапам’ятні часи мудрими інопланетними прибульцями.

Схема лабіринтів, що їх знаходять по всій Північній півкулі Землі.

Але безсумнівним залишається єдине: в цих мегалітичних утворах чітко простежується образ спіралі, яка в європейських народів ще з часів трипільської культури була символом вічності, плинності-повторю-ваності часу, постійних змін у природі, світі, житті людини. Спіраль-лабіринт зустрічається у візерунках на кераміці та у вишивці, в художніх деталях одягу, в ритуальних танках-хороводах. Спіраль - чи не найдавніший символ вічноплинності Всесвіту; це й джерело буття, в якому плинуть всі живі істоти, це й людські долі, що сплітаючись утворюють візерунок життя, а для мольфарів - це ще й символ їхнього магічного шляху: символ часу, що огортає своїми кільцями свідомість і включає шамана в обіг світових сил. А можливо навіть - лабіринт таємниць буття, які мусить розгадати той, хто наважується рушати шляхом пізнання цих загадок...

Є в Карпатах і такі прадавні, могутні й загадкові «місця сили», що діють і сьогодні. Вони привертають увагу вчених та дослідників, а місцеві жителі оточують ці урочища легендами та страшними бувальщинами. Мається на увазі передусім озеро Несамовите, що причаїлося в самім серці Чорногори. За будь-якої погоди його плесо непорушне. І кажуть, що дна в цього озера немає. Та варто необережному мандрівникові кинути в озеро камінець, як відразу над ним збираються чорні хмари та зчиняється негода, гроза чи буря. Мольфари розповідають, що в озері живе прадавній дух, повелитель бур та гроз. Він спить у тих глибоких водах, і не варто його будити. Чи так це - напевно сказати не можна. Але щороку знаходяться сміливці, котрі бажають на власні очі побачити, що буде, якщо вкинути камінь у плесо озера. Місцеві мешканці розповідають жахливі історії про необережних «дослідників». Кажуть, декого після того вже ніколи не бачили: вони щезають назавжди, і за легендою, їх викрадають гірські духи, караючи за неповагу до своєї оселі. Але якщо хтось приходить до озера з повагою, духи ту людину не чіпають. Майстри, які виготовляють музичні інструменти, впевнені, що трембіти з дерева, вимоченого у водах Несамовитого, найдзвінкіші.

Я бувала біля Несамовитого, відчувала його спокійну велич. Під час наближення до озера людину охоплює якась особлива внутрішня тиша, тривожна й велична, вона тремтить у душі, немов струна. І відчувається, що не можна, щоб ця струна порвалася чи ослабла, інакше стародавня долина не прийме тебе. Що тоді станеться - знає лише дух озера Несамовитого... Напевно, є місця, куди не варто ходити тільки заради цікавості.

Серед чорногорських хребтів причаїлося озеро Несамовите. За переказами, в цьому озері живуть древні духи, що породжують влітку градові дощі та бурі.Фото з архіву автора.

...Коли приходить весна і скресає крига на водах, коли перша травичка проб’ється з-під снігу й перша пташка провістить наближення весняного сонця, Мольфар вирушає в гори, щоб здійснити там давній мольфарський обряд отримання Сили. Для цього потрібне дике, незаймане місце, де «сходяться світи».

І - цілковита самотність.

- Могутність самоти настільки величезна; -говорить Мольфар, - що проста людина навіть не в змозі цього збагнути. Тільки мольфар, який знає інші світи, світ людей і світ власного серця, може поцінувати цей стан: коли залишаєшся віч-на-віч із власною сутністю...

Чому так багато людей боїться самотності? Здавалося б, якщо бажаєш зберегти свою неповторність, то навпаки слід прагнути якнайповнішої самотності. Але насправді - не так. Людська свідомість завжди розділена: якась частина в нас всередині прагне самотності, самоти, а інша частина бажає охопити, завоювати якнайбільше навколишнього простору, ввібрати в свою сутність істот, людей, події. Вирішити цю дилему можна тільки, якщо збагнеш: те, чого наша буденна свідомість боїться, - і є рішення. Коли ми залишаємось наодинці із самим собою (а чи не цього боїться більшість із нас?), бачимо себе такими, які ми є насправді, а не тими, якими нас показує дзеркало соціуму, нашого середовища, щоденного життя в натовпі...

Тож мольфар іде в гори і знаходить - за ознаками, відомими тільки йому одному, -печеру.

ін прийшов сюди й розпалив багаття. Він годує вогонь сухим хмизом і освяченими травами, і таємними замовами. Він узяв до рук священний інструмент. Він піднімає обличчя догори — і прадавні звуки злітають із його вуст, тільки ніхто їх не чує. Чи є зараз у світі людина, котра б тісніше сплелася з природою? Хіба що його духовний побратим — на Сході чи на Заході, в Північній Америці, в Тибеті чи в Сибіру. Вони навіть зовні нагадують один одного, мов діти одних батьків.

Коли мольфар проводить до кінця свій таємничий обряд і поєднується з духами, він заходить у печеру, залишає біля входу свої обереги та свій одяг, свої інструменти й навіть, якоюсь мірою, свою особистість. Тепер він замурується в печері - без їжі й води. Він обкладеться дерном і мохом, затулить