Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Діви ночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Діви ночі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діви ночі" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 64
Перейти на сторінку:
поділася. А так, між нами, то його морда не викликає довір’я.

— О, це така сволота! Я б його… — вона аж скреготнула зубами, а потім зацокотіла ними по келиху, випиваючи своє вино.

— Чого він тебе закрив?

— Чого? Дуже просто. Хоче, щоб я на ніч зосталася. Я вже одну ніч із ним провела. Більше не можу. Що я скажу чоловікові?

— О, то в тебе ще й чоловік?

— А чого ти дивуєшся? Чому в мене не може бути чоловіка?

— При твоїй професії?

— При якій такій моїй професії? Що ти знаєш про мою професію? Може, ти думаєш, що я проститутка? Так?

— Ну, вибач, якщо я помилився.

— Я секретарка. Розумієш? Нормальна радянська секретарка. Мій чоловік у відрядженні. Сьогодні по обіді приїде. Ти уявляєш, що мене чекає?.. А цей мене просто тероризує! Силоміць забрав учора з роботи і завіз аж сюди, до чорта на роги.

— Як називається ця місцевість?

— Що? — здивовано подивилася Віра. — То ти навіть не знаєш, де… Якого ж ти біса голову морочиш? Хто ти такий?

— Це ти мені морочиш. А я тут службово.

— Службово?! І не знаєш, де ти?

— Мене привезли в автобусі із заштореними вікнами.

— А-а, то ти бармен? Чи кухар? — у ці слова вона вилила усю свою зневагу до мене.

— Мушу тебе розчарувати. Ні те, ні друге. Я привіз дівчаток для розваги. І то не таких, як ти, секретуточок, а…

— Заткайся! Негайно мене звідси випусти! Як не випустиш, я все розкажу Додикові!

— Якому ще Додикові?

— А цьому самому, якого ти теж боїшся! Таке у нього прізвисько. Але я його ще й не так називаю. І він мені все вибачає. Усе на світі… Бо знає, що спати він може тільки зі мною. Тільки зі мною! Ніхто його більше не стерпить! Він же з дефектом! — і несподівано розсміялася, та так істерично, що я мусив їй ще налити. — У нас із ним дуже специфічні стосунки: ха-ха-ха! А тому він мене обожнює. А я його ненавиджу. Він мене всюди переслідує! Я уже хотіла звільнитися з роботи, щоб його більше не бачити… Не звільнили. Якийсь жах. Ще й погрожує, що мій чоловік буде мати неприємності. А в нього така робота, що… взагалі, чого я тобі все це розповідаю?… Ти ж все одно нічим не зарадиш. А може, й не кращий за Додика… Слухай, дам тобі сотню! Хочеш? Уже даю. Випусти!

— Ні.

— Ну й дурень!

— Ну, що ж, тоді я пішов.

— Ну й шуруй, жлоб! А я все йому розповім!.. І як ти до мене приставав! А він знаєш, який ревнивий? Він тебе заб’є! Краще мене випусти! Або тікаймо разом!.. Ти ж бачив його — він на все здатний.

— Дякую, що попередила, але я таки замкну тебе. А ти десь так за годину відчини вікно і почни верещати, як недорізана. Я підмовлю своїх дівчат, щоб вони зчинили паніку. Мовляв, куди вони потрапили, що це за крики і т. д. Микола буде тебе заспокоювати. А ти йому скажи, що будеш кричати і тоді, коли гості прийдуть, якщо він не вмовить Додика випустити тебе.

— Тоді мене Додик затягне в таку кімнату, звідки вже ніхто не почує.

— Не затягне. Дівчата застрайкують і не сядуть за столи, доки не переконаються, що тебе випущено… Усе цілком правдоподібно. Адже вони будуть переживати, аби й з ними хтось такого не встругнув.

— Це для тебе правдоподібно, але не для Додика… Ну що ж, добре. Твій план, може, й не такий поганий. Якщо він удасться, сотня твоя.

Я знову замкнув її, поклав ключі на місце і спустився в хол.

Кухня була в лівому крилі у велетенській залі, викладеній блідо-рожевою плиткою. Працювала, очевидно, чудова вентиляція, бо я не відчув ані густої вологої пари, ані спекотливого задушливого повітря. Посередині стояла широка плита, на якій шкварчало й шипіло, збігало і клекотіло. При стінах біліли столи. Четверо кухарів при моїй появі, мов за командою завмерли, ніби чекаючи розпорядження.

— Продовжуйте! — крикнув я недбало, та коли не помітив жодної з їхнього боку реакції, збагнув, що пальнув дурницю. Адже ж звернувся до них по-українському. — Прадалжайтє, прадалжайтє, — виправився я одразу і тут таки наочно переконався, как «велик и могуч русский язык», бо кухарі знову заметушилися, забігали, а баняки обізвалися дружним дзеленчанням покришок.

Мій вигляд упав на кусень ватману, на якому красувався напис: «Меню торжественного обеда 11 июля 1978 года»:

Соусы:

с ветчиной, каперсами и шампиньонами

соус из белого вина

грибной

Бутерброды:

с красной икрой

с черной икрой

с ветчиной

горячие с грибами

Салаты:

из сельдерея, яблок и орехов

из крабов из дичи и спаржи

зелень

Закуски:

помидоры, фаршированные печенью трески

огурцы с крабовой начинкой

севрюга копченая

балык осетровый

судак под маринадом

форель заливная

устрицы в тесте, жареные

раки вареные

поросенок с хреном

ассорти мясное

сёмга

форель

осетр заливной

лосось

Первые блюда:

солянка из дичи

борщ с копченым гусем

бульон из перепелок

уха рыбная

Вторые блюда:

щука фаршированная

заяц в сметане с яблоками

мозги в соусе

перепелки фаршированные

жаркое из оленя

утки дикие копченые

антрекот

ростбиф

зразы

Коктейли:

«Охотничий», «Ереван», «Игристый», «Абрау-каберне»

Вина:

«Кахетинское белое», «Цоликаури», «Черный доктор», «Нежность», «Киндзмареули», «Хванчкара», «Чхавери», «Токай», «Шампанское», «Малага», «Мартини», «Чинзано», «Бадель-вермут»

Крепкие напитки:

коньяки, водка, ром, джин, виски, текила, пиво чешское

Десерт:

Торт апельсиновый, торт ореховый, торт-бизэ, сырник лимонный

Пирог яблочный, пирог вишневый, пирог абрикосовый

Кофе, чай

Забігаючи наперед, скажу, що пізніше я це меню поцупив собі на згадку. А зараз мовчки пускав слину і думав, чи не скидатимуся скоро на того Буріданового віслюка, який розгубився перед двома копицями сіна, не знаючи, з котрої почати, та так і зостався голодним. Мене чекатимуть десятки копиць із панського столу.

— Фіу-фіть! — почулося за спиною.

Я озирнувся — це одна з дівчат зачудувалася, як і я, «торжественным обедом». То була висока струнка панна з довгим попелястим волоссям. Сказати, що вона була вродлива, це не сказати нічого. Вона була така гарна, що я проковтнув разом зі слиною увесь словниковий запас. Таких на вулиці не побачиш. Її великі карі очі всміхалися до мене, а в їхніх глибинах грали бісики. Як я не помітив її раніше?

— Як ти сюди потрапила? — врешті видушив я з себе.

— А ти? — відказала вона, сміючись.

— Я маю спостерігати за ними. Щоб усе було в порядку.

— А-а… А я просто гуляю. Дивлюся — двері, от і зайшла.

— І багато вас

1 ... 20 21 22 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діви ночі"