Читати книгу - "Діви ночі"

— О, це така сволота! Я б його… — вона аж скреготнула зубами, а потім зацокотіла ними по келиху, випиваючи своє вино.

— Чого він тебе закрив?

— Чого? Дуже просто. Хоче, щоб я на ніч зосталася. Я вже одну ніч із ним провела. Більше не можу. Що я скажу чоловікові?

— О, то в тебе ще й чоловік?

— А чого ти дивуєшся? Чому в мене не може бути чоловіка?

— При твоїй професії?

— При якій такій моїй професії? Що ти знаєш про мою професію? Може, ти думаєш, що я проститутка? Так?

— Ну, вибач, якщо я помилився.

— Я секретарка. Розумієш? Нормальна радянська секретарка. Мій чоловік у відрядженні. Сьогодні по обіді приїде. Ти уявляєш, що мене чекає?.. А цей мене просто тероризує! Силоміць забрав учора з роботи і завіз аж сюди, до чорта на роги.

— Як називається ця місцевість?

— Що? — здивовано подивилася Віра. — То ти навіть не знаєш, де… Якого ж ти біса голову морочиш? Хто ти такий?

— Це ти мені морочиш. А я тут службово.

— Службово?! І не знаєш, де ти?

— Мене привезли в автобусі із заштореними вікнами.

— А-а, то ти бармен? Чи кухар? — у ці слова вона вилила усю свою зневагу до мене.

— Мушу тебе розчарувати. Ні те, ні друге. Я привіз дівчаток для розваги. І то не таких, як ти, секретуточок, а…

— Заткайся! Негайно мене звідси випусти! Як не випустиш, я все розкажу Додикові!

— Якому ще Додикові?

— А цьому самому, якого ти теж боїшся! Таке у нього прізвисько. Але я його ще й не так називаю. І він мені все вибачає. Усе на світі… Бо знає, що спати він може тільки зі мною. Тільки зі мною! Ніхто його більше не стерпить! Він же з дефектом! — і несподівано розсміялася, та так істерично, що я мусив їй ще налити. — У нас із ним дуже специфічні стосунки: ха-ха-ха! А тому він мене обожнює. А я його ненавиджу. Він мене всюди переслідує! Я уже хотіла звільнитися з роботи, щоб його більше не бачити… Не звільнили. Якийсь жах. Ще й погрожує, що мій чоловік буде мати неприємності. А в нього така робота, що… взагалі, чого я тобі все це розповідаю?… Ти ж все одно нічим не зарадиш. А може, й не кращий за Додика… Слухай, дам тобі сотню! Хочеш? Уже даю. Випусти!

— Ні.

— Ну й дурень!

— Ну, що ж, тоді я пішов.

— Ну й шуруй, жлоб! А я все йому розповім!.. І як ти до мене приставав! А він знаєш, який ревнивий? Він тебе заб’є! Краще мене випусти! Або тікаймо разом!.. Ти ж бачив його — він на все здатний.

— Дякую, що попередила, але я таки замкну тебе. А ти десь так за годину відчини вікно і почни верещати, як недорізана. Я підмовлю своїх дівчат, щоб вони зчинили паніку. Мовляв, куди вони потрапили, що це за крики і т. д. Микола буде тебе заспокоювати. А ти йому скажи, що будеш кричати і тоді, коли гості прийдуть, якщо він не вмовить Додика випустити тебе.

— Тоді мене Додик затягне в таку кімнату, звідки вже ніхто не почує.

— Не затягне. Дівчата застрайкують і не сядуть за столи, доки не переконаються, що тебе випущено… Усе цілком правдоподібно. Адже вони будуть переживати, аби й з ними хтось такого не встругнув.

— Це для тебе правдоподібно, але не для Додика… Ну що ж, добре. Твій план, може, й не такий поганий. Якщо він удасться, сотня твоя.

Я знову замкнув її, поклав ключі на місце і спустився в хол.

Кухня була в лівому крилі у велетенській залі, викладеній блідо-рожевою плиткою. Працювала, очевидно, чудова вентиляція, бо я не відчув ані густої вологої пари, ані спекотливого задушливого повітря. Посередині стояла широка плита, на якій шкварчало й шипіло, збігало і клекотіло. При стінах біліли столи. Четверо кухарів при моїй появі, мов за командою завмерли, ніби чекаючи розпорядження.

— Продовжуйте! — крикнув я недбало, та коли не помітив жодної з їхнього боку реакції, збагнув, що пальнув дурницю. Адже ж звернувся до них по-українському. — Прадалжайтє, прадалжайтє, — виправився я одразу і тут таки наочно переконався, как «велик и могуч русский язык», бо кухарі знову заметушилися, забігали, а баняки обізвалися дружним дзеленчанням покришок.

Мій вигляд упав на кусень ватману, на якому красувався напис: «Меню торжественного обеда 11 июля 1978 года»:

Соусы:

с ветчиной, каперсами и шампиньонами

соус из белого вина

грибной

Бутерброды:

с красной икрой

с черной икрой

с ветчиной

горячие с грибами

Салаты:

из сельдерея, яблок и орехов

из крабов из дичи и спаржи

зелень

Закуски:

помидоры, фаршированные печенью трески

огурцы с крабовой начинкой

севрюга копченая

балык осетровый

судак под маринадом

форель заливная

устрицы в тесте, жареные

раки вареные

поросенок с хреном

ассорти мясное

сёмга

форель

осетр заливной

лосось

Первые блюда:

солянка из дичи

борщ с копченым гусем

бульон из перепелок

уха рыбная

Вторые блюда:

щука фаршированная

заяц в сметане с яблоками

мозги в соусе

перепелки фаршированные

жаркое из оленя

утки дикие копченые

антрекот

ростбиф

зразы

Коктейли:

«Охотничий», «Ереван», «Игристый», «Абрау-каберне»

Вина:

«Кахетинское белое», «Цоликаури», «Черный доктор», «Нежность», «Киндзмареули», «Хванчкара», «Чхавери», «Токай», «Шампанское», «Малага», «Мартини», «Чинзано», «Бадель-вермут»

Крепкие напитки:

коньяки, водка, ром, джин, виски, текила, пиво чешское

Десерт:

Торт апельсиновый, торт ореховый, торт-бизэ, сырник лимонный

Пирог яблочный, пирог вишневый, пирог абрикосовый

Кофе, чай

Забігаючи наперед, скажу, що пізніше я це меню поцупив собі на згадку. А зараз мовчки пускав слину і думав, чи не скидатимуся скоро на того Буріданового віслюка, який розгубився перед двома копицями сіна, не знаючи, з котрої почати, та так і зостався голодним. Мене чекатимуть десятки копиць із панського столу.

— Фіу-фіть! — почулося за спиною.

Я озирнувся — це одна з дівчат зачудувалася, як і я, «торжественным обедом». То була висока струнка панна з довгим попелястим волоссям. Сказати, що вона була вродлива, це не сказати нічого. Вона була така гарна, що я проковтнув разом зі слиною увесь словниковий запас. Таких на вулиці не побачиш. Її великі карі очі всміхалися до мене, а в їхніх глибинах грали бісики. Як я не помітив її раніше?

— Як ти сюди потрапила? — врешті видушив я з себе.

— А ти? — відказала вона, сміючись.

— Я маю спостерігати за ними. Щоб усе було в порядку.

— А-а… А я просто гуляю. Дивлюся — двері, от і зайшла.

— І багато вас