Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Над прірвою у житі 📚 - Українською

Читати книгу - "Над прірвою у житі"

283
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Над прірвою у житі" автора Джером Дейвід Селінджер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 63
Перейти на сторінку:
немає двадцяти одного?

— Вибачте, сер, але в нас свої…

— Добре, добре, — кажу. Іди ти, думаю… — Принесіть кока-коли.

Тільки-но він одійшов, як я знов покликав його до себе.

— Ви б не могли хлюпнути туди хоч трошки рому або чогось такого? — питаю. Питаю так ввічливо, привітно. — Бо кругом усі вже напідпитку, а я ще й не нюхав. Може, ви б хлюпнули мені хоч трошки рому або чогось такого?

— Вибачте, сер, не можу, — відповів офіціант і вшився.

Та я на нього не образився. Адже його виженуть з роботи, якщо він подасть спиртне неповнолітньому. А я ж, хай йому грець, і був той самий неповнолітній!

Сиджу я і знов кидаю оком на тих трьох відьмочок за сусіднім столиком. Власне, на оту біляву. На інших двох можна було поквапитись хіба з великої нужди. Однак я не витріщався на них, мов з голодного краю. Просто зміряв усіх трьох таким холодним, крижаним поглядом. І все. Але ж вони, помітивши це, заходилися хихотіти, мов пришелепуваті. Видно, подумали, що я ще зелений для цього діла. Я так розлютився на них — жах! Ніби я зібрався з котроюсь одружуватись абощо! Треба було б зневажливо зиркнути в їхній бік, і квит, та мені, на жаль, дуже кортіло потанцювати. Іноді на мене находить велике бажання потанцювати, і того разу найшло. Отож нахиляюсь я раптом до них і кажу:

— Чи не бажаєте потанцювати, дівчатка?

Я спитав не грубо, ні — навпаки, навіть дуже чемно. Але тим дурепам, дідько б їх ухопив, і це здалося смішним. Хихотять, і край. Якісь малахольні, слово честі!

— Ходімо! — кажу. — Я танцюватиму з вами по черзі, гаразд? То як, домовились? Ходімо! — Мені справді кортіло потанцювати.

Кінець кінцем білява встала, — і дурному ж було видно, що я звертався переважно до неї,— і ми пішли танцювати. А ті двоє страховиськ затіпалися, наче в істериці. Мабуть, мені справді добряче прикрутило, коли вже я з такими зв’язався.

Одначе я не пошкодував. Слухайте, ох і танцювала ж ота білява! Рідко мені доводилося з такою танцювати. Буває, подивишся отак на дівчину — дурепа дурепою, а вийде танцювати — богиня. А часом трапиться дівчина й розумна, а запросиш до танцю — або всю дорогу тягне тебе за собою, або танцює так, що краще вже сидіти з нею за столиком та дудлити.

— А ви класно танцюєте, — кажу я білявій. — Вам треба на сцену. Серйозно. Якось я танцював з однією з театру, але у вас виходить удвічі краще. Ви коли-небудь чули про Марко й Міранду?

— Га? — питає. Вона навіть не слухала мене. Весь час крутила головою на всі боки.

— Кажу, ви чули коли-небудь про Марко й Міранду?

— Не знаю. Ні. Не знаю.

— Це така танцювальна пара. Міранда, звісно, танцювати вміє, але щоб дуже здорово, то ні. Робить усе як треба, а проте не дуже здорово. Знаєте, коли дівчина показує в. танцях високий клас?

— Що кажете? — перепитує білява. Вона взагалі мене не слухала. її цікавило те, що діялося довкола.

— Кажу, знаєте, коли дівчина показує в танцях високий клас?

— А-а…

— Ось бачите: поклав я руку вам на талію. І коли я під рукою нічого не відчуваю — ні спини, ні того, що нижче, ні як ви переставляєте ноги, нічого, — виходить, ви показуєте високий клас.

Але вона не слухала. Тоді я теж вирішив її проігнорувати. Танцюємо собі й обоє мовчимо. Боже, але ж як та дурепа танцювала! Бадді Зінгер зі своєю задрипаною гопкомпанією саме шкварив «І тільки це одне» — таку річ не вдавалося спаскудити навіть їм. Шикарна музична. Танцював я просто, без вихилясів — ненавиджу, коли хлопці починають, бува, під музику викаблучуватись, — але біляву добряче викрутив, і вона прекрасно слухалась. Сміх, та й годі. Я собі гадав, що їй теж приємно танцювати, поки вона, дурепа, не бовкнула:

— А ми з дівчатами вчора ввечері бачили Пітера Лорре! Кіноактора. Живого! Він купляв газету. Ото клас!

— Пощастило вам, — кажу. — Оце пощастило! Це ж треба!

Ну, хіба не ідіотка! Але ж як танцювала! Я не стримавсь і цьомкнув її, дурепу, в маківку — самі знаєте, як це, — туди, де проділ. А вона ще, й губу закопилила!

— Еге, а це що таке? — питає.

— Нічого. Це я так. Ви чудово танцюєте, — кажу. — У мене є менша сестричка, ходить ще тільки в четвертий клас. То ви танцюєте майже так само, як вона, а її, каналію, не переплюне ніхто на цілому світі.

— Як ви зі мною розмовляєте?

Чи ба яка леді знайшлася! Королева, трясця твоїй матері!

— А звідки ви, дівчата, приїхали? — питаю. Мовчить, не обзивається. Тільки очима водить — мабуть, виглядає свого Пітера Лорре.

— Звідки ви, дівчата, приїхали? — питаю вдруге.

— Га?

— Звідки ви, дівчата, приїхали? Можете не відповідати якщо не хочете. Будь ласка, не завдавайте собі клопоту.

— Із Сіетла, штат Вашінгтон, — промовила вона. Послугу мені, бачте, зробила!

— З вас прекрасний співрозмовник, — кажу. — Ви про це знаєте?

— Га?

Та ну тебе, думаю, надто це кругло для твоєї квадратної голови.

— Хочете потанцювати джіттербаг, коли заграє швидка музика? Тільки щоб не вихилятися і не скакати, а просто спокійно й приємно потанцювати. Коли заграє швидка музика, всі посідають, крім отих підстаркуватих пузатих піжонів, і місця нам вистачить. Домовились?

— Про мене, — каже. — Чуєте, а скільки вам років? Це запитання мене чомусь роздратувало.

— Прокляття! — кажу. — Навіщо все псувати? Дванадцять мені, чорт забирай, це я тільки вигнався такий, як тичка.

— Слухайте, я ж вам уже казала: не люблю я, коли зі мною отак балакають. А балакатимете так і далі, то піду й сяду коло дівчат, щоб ви знали.

В цю хвилину оркестр заграв швидку музику, і я, мов ненормальний, почав вибачатися: Вона пішла танцювати зі мною джіттербаг — і так легко, гарно, без ніяких вихилясів. Танцювати вона справді вміла. Партнера відчувала на раз. А коли крутилася, попеня в неї так мило тряслося — просто чудо. Я від неї аж млів. Серйозно кажу. Мало не закохався, поки танцювали. Ось що з нами діють дівчата. Щоразу, як тільки вона зробить що-небудь миле, — хай там у ній нічого особливого й нема чи й узагалі дурна аж світиться, — ти вже, вважай, уклепався і не знаєш, на якому тепер світі. Дідько б їх ухопив, цих дівчат. З розуму можуть звести. Слово честі.

До свого столика ті три мене не запросили — темнота, що з них візьмеш, — та я сів і сам. Біляву, з якою я танцював, звали Берніс Крабс чи Кребс. А тих

1 ... 20 21 22 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над прірвою у житі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Над прірвою у житі"