Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хатина дядька Тома 📚 - Українською

Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

287
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хатина дядька Тома" автора Гаррієт Бічер-Стоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 121
Перейти на сторінку:
засвічено свічки, роздмухано вогонь у каміні, і вся доброчесна трійця сіла коло столу, заставленого згаданими вище речами, що сприяють приятельській балачці. Гейлі заходився зворушливо розповідати про свою лиху пригоду. Локер замовк і слухав його з похмурою увагою. Меркс, що весь час заклопотано крутився на стільці, готуючи якийсь особливий, тільки йому відомий пунш, вряди-годи підводив голову од склянки й мало не тицяв своїм гострим носом і підборіддям у самісіньке обличчя Гейлі — так зацікавила його торговцева розповідь. А коли вона дійшла кінця, його, як видно, охопив справжній захват, бо плечі й боки в нього затрусились, а тонкі уста розтяглись у радісній усмішці.

— То виходить, вас пошили в дурні? — спитав він. — Хе-хе-хе! Оце-то штука!

— З цією бісовою дітворою в нашому ділі сама лиш морока, — скрушно мовив Гейлі. — От якби вивести таку породу жінок, що не вболівали б за своїх дітлахів! — сказав Меркс. — Як на мене, то це був би чи не найбільший новочасний здобуток. — І він перший тоненько засміявся з власного жарту.

— Атож, — озвався Гейлі. — Не збагну я цього, та й годі. Як подумаєш, скільки клопоту вони мають з тією малечею, то їм би тільки радіти, що здихались її. Та де там! І чим нікчемніший той вилупок, чим більше з ним мороки, тим дужче вони за нього чіпляються.

— Ваша правда, містере Гейлі, — сказав Меркс. — Посуньте-но до мене воду… Атож, сер, усе; про що ви кажете, я не раз відчув на собі, та, мабуть, і кожен з нас це відчув. Було колись, як я ще торгував; купив я одну негритянку — гожу, при тілі, та й до роботи беручку. А в неї було дитинча, таке вже там нещасне — чи то воно горбате, чи то кривобоке, чи ще хтозна-яке. То я взяв та й віддав його одному чоловікові, щоб той спробував заробити на ньому хоч що-небудь, бо дістав же його задурно. Я й гадки не мав, що це їй дошкулить, та ви б побачили, яку бучу вона зчинила! І знаєте, я аж подумав тоді: чи не того вона так за ним побивається, що воно отаке кволе та немічне й ніколи не давало їй спокою? Вона ж не прикидалася, ні, — вона криком кричала, никала, мов та причинна, по всіх закутках, неначе зосталась одним-одна в світі. Ото була чудасія! Не збагнеш цих жінок, та й годі!

— Еге ж, отак і мені раз було, — обізвався Гейлі. — Минулого літа купив я в пониззі Червоної річки молоду жінку з гарним на вигляд хлопчиськом. Очі в нього блищали не гірше за ваші. Та коли придивився, бачу — він сліпий. Геть сліпий, щоб я так жив! Ну, то я собі, звісно, розміркував, що треба б його швидше здихатись, та й без зайвих слів любісінько проміняв на барильце віскі. Пішли забрати його від матері, та де там! Вона як визвіриться — ну точнісінько тигриця. А ми ще не знялись тоді з якоря, і я не встиг закувати свій новий гурт. Отож вона плиг на паку бавовни, хап у котрогось матроса ножа, і от вірте мені на слові — в першу мить усі так і позадкували. Та потім вона побачила, що однаково нічого не вдіє, обернулася і шубовсть униз головою в річку разом зі своїм малим — тільки бульбашки за ними пішли.

— Тьху! — буркнув Том Локер, що слухав обидві історії, не приховуючи своєї зневаги. — Дурні ви йолопи, ось що я вам скажу! Мої негритянки таких фіглів не виробляють, будьте певні!

— Справді? А як же ви з ними ладнаєте? — жваво спитав Меркс.

— Як ладнаю? А ось слухайте. Коли я купую негритянку з дитинчам і хочу те дитинча продати, я підступаю до неї, підношу їй до носа кулак і кажу. «Ось бачиш? Спробуй мені тільки писнути — і я геть розтовчу твою чорну пику! Щоб я не чув од тебе ані слова, ані звуку, — кажу я їй. — Твій вилупок належить мені, а не тобі, і що з ним буде, це тебе не обходить. Отож я продам його при першій же нагоді, а ти собі добре затям: якщо знімеш галас, я так тебе розцяцькую, аж не рада будеш, що й на світ народилася». Будьте певні, вони враз переконуються, що зі мною жарти погані, і мовчать, наче риби. А як котра й подасть голос, то тут уже… — І містер Локер так грюкнув кулаком по столу, що далі все було зрозуміле без слів.

— Оце, як то кажуть, наголосив, — мовив Меркс і, тицьнувши Гейлі в бік, знову тоненько засміявся. — Ну чи не штукар він, наш Том? Хе-хе-хе! Справді, Томе, ви таки здатні просвітлити їхні чорні голови. Вони у вас одразу починають тямити, що до чого. І коли ви, Томе, не сам люципер, то напевне його рідний брат.

Том вислухав цю похвалу з належною скромністю і прибрав такого люб’язного вигляду, на який був тільки здатен.

Тим часом Гейлі, поглинувши чималу частину з пляшки, Що була того вечора головною окрасою столу, раптом відчув, як у ньому прокидаються високі, благородні почуття, — за таких обставин це часом трапляється з поважними й розсудливими панами його породи.

— Слухай, Томе, — озвався він. — Я вже не раз казав тобі, що ти перебираєш міри. Ми ж часто балакали з тобою про всі ці речі ще в Натчезі, то чи не доводив я тобі завжди, що ми мали б аніскілечки не менший зиск і жилося б нам у цьому світі так само гарно, коли б ти був до них трохи добріший…

— Ти ба! — вигукнув Том. — Добріший!.. Облиш-но краще своє базікання, доки мене від нього не занудило, бо мені й без того щось не гаразд із шлунком, — і він вихилив півсклянки нерозведеного бредні.

— Ні, ти послухай, — невгавав Гейлі, випроставшись на стільці й підкріплюючи свої слова промовистими жестами. — Я завжди казав і тепер скажу, що в торгівлі для мене, як і для кожної людини, передусім і над усе стоїть зиск. Але Ж торгівля — це ще не все, і гроші теж не все, бо кожен з нас має і душу. Можете думати собі про мене що завгодно, але мені не байдуже, що з нею станеться. Чоловік я побожний, отож і розміркував собі так; ось зіб’ю я ще трохи грошенят, а тоді піду на спочинок і дбатиму про свою душу. Навіщо ж чинити більше лиха, аніж це мені потрібно? Як на мене, то це просто нерозсудливо.

— Дбатимеш про свою душу! —

1 ... 20 21 22 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатина дядька Тома"