Читати книгу - "Талан"

Ю р к о в и ч. Яким робом? Перли не ховають, а показують…

К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, i мода найбiльше у режисера.

Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумiю… Хiба єсть чого такого?

К в я т к о в с ь к а. Либонь… Бачите, я помарнiла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою… Он якi руки стали тонюнi!

Ю р к о в и ч (цiлує вище лiктя). Уф, рученята у вас — аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самi… Та хай його маму мордує, отут зараз умру — i вас заарештують за душогубство.

К в я т к о в с ь к а. Бiдненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Ю р к о в и ч. Дайте ножа… Нi, краще — серце, а я й сам вiзьму ножа i пiду всiх рiзати!

К в я т к о в с ь к а (кокетує). А все-таки Лучицька…

Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тодi, по сезонi, зараз повiнчалась i поїхала, кинула трупу; ми i в газетi оповiстили, i трошки слiз зронили… Я навiть за тi сльози взяв двадцять три карбованцi…

К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото… побрались i згинули з ока, а ми й забули: граємо собi… Я широко ступила… драматичнi ролi взяла i жодної не впустила… Публiка мене прийма — страх, преса озивалась з захватом… А що то ви заспiваєте?

Ю р к о в и ч (наспiвує). Кохаю, кохаю i буду кохати…

К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокiйно; коли — геп! — на голову вигнана панi! Тут знайшлись приятелi, пiдняли на руки i понесли, як дурень торбу. Ну й пiшла знов у моду…

Ю р к о в и ч. Цiкавi новини! Так вигнав… Од чого? А я сьогоднi, зараз, бачив самого Квiтку…

К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навiть не пiзнав його: худий, блiдий став, низько пострижений… очi якiсь гострi, нехорошi… Каже, гарячку винiс…

К в я т к о в с ь к а. Бiдний, нещасний!.. Вiн писав менi… Вiн мене вважа за найщиршого друга… Ми з ним в останнi часи листувалися… Слухайте, приведiть менi його сюди зараз, хоч на хвилину… через боковi дверi…

Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тiльки трошки…

К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Ю р к о в и ч. Бiжу! Лечу! Слова моєї диви — закон! (Виходить в боковi дверi i знову вертається). Уфi Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцiлунок). Сказюсь!

Квятковська тупає ногою; вiн зника.

К в я т к о в с ь к а (закрива дверi). А! Приїхав! Не витерпiв? Чи її тiльки побачити, чи мене? В листах i до мене промовляв ласкаво i тепло… Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сiда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись… Блiда, здається? Проте нiчого: вiд нудьги… Ще пiдпудритись! (Пудриться). От пiд очима легесенько пiдсинити! (Шука). В цього iдола i фарбiв нема, тiльки руда та сурик. (Пiдводить карандашем очi).

Г о л о с и (в середнi дверi). Можна?

К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там?

Г о л о с и. Раби вашi.

К в я т к о в с ь к а. Якi? Вiрнi чи невiрнi?

Г о л о с и. Вiрнi, незрадливi!

К в я т к о в с ь к а. Так увiйдiть!

В И Х I Д IV

Квятковська i молодь.

"Сомнительна" молодь — юнаки перший, другий, третiй та iншi входять. Деякi убранi бiдно, а iншi в пенсне i в моноклях.

М о л о д ь. Вiтаємо наше нове сонечко!

Ш и к а р н и й ю н а к. Привет тебе, приют желанный!

К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, якi молодцi! Повиростали; вусики позначилися; очi зайнялися… З вами тепер страшно й шутковати…

П е р ш и й ю н а к. То на вас страшно й глянути — так погарнiшали!

Д р у г и й ю н а к. Якою квiткою пишною стали!

Ш и к а р н и й ю н а к. Заманчивой грезою!

В с i. Вiтаємо!

К в я т к о в с ь к а. Спасибi, друзi! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ… збурює кров… Спасибi! Тiльки навряд чи прийдеться покористуватись пiддержкою такої славної, щирої молодi: мене чи й випустять? Лучицька все гра…

В с i. А ми будемо голосно правити панi Квятковську!

П е р ш и й ю н а к (тихо Квятковськiй). Аби контрамарки!

К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всiм). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила… А нас, бiдних, затерли…

В с i. Ми за вас заступимось…

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… I за слово спасибi! А Лучицька… бог з нею! (Зiтха). I мене заїда та й других…

Д р у г и й ю н а к. Ми i Лучицьку осадимо.

Ш и к а р н и й ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!

В сi. Ще й як!

К в я т к о в с ь к а. Побачимо, якi ви вiрнi раби! (Учувши легкий стук в боковi дверi, здригнула i встала). А тепер гайда! Анi пари з вуст!

В с i. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

В И Х