Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

Аби заспокоїти свого коханця, Анна-Марія Кальйо запросила його додому, аби спокійно прочитати статтю Муто; Монтанья прочитав статтю Муто і нічого не сказав. Та коли Анна-Марія Кальйо пішла покласти журнал в шухляду нічного столика, то побачила там пачку з двома позолоченими сигаретами і попільничку, прикрашену коштовним камінням. Це відкриття посилило в дівчині підозру, що її коханець пов’язаний із бандою наркоторговців.

Таємнича зустріч

Кальйо в поліції наполягала, що 7 квітня поїхала в Мілан, своє рідне місто, і повернулася 10 квітня. Коли вона приїхала до Риму, її коханець був помітно знервований і роздратований її несподіваним поверненням. Проте привіз її у свій дім, де тієї ночі Монтанья отримав телефонний дзвінок від сина міністра закордонних справ Джана-П’єро Піччоні, який готувався до подорожі.

Згодом Анна-Марія Кальйо дізналась, що в листопаді минулого року така собі «Джобенджо» спустила 13 мільйонів лір, граючи в карти в Капакотті з Монтаньєю, Піччоні і якимсь високим поліцейським чиновником.

Вночі 29 квітня

Анна-Марія Кальйо вечеряла зі своїм коханцем в його розкішному помешканні, потім вони збиралися піти в кіно, а саме в «Суперсінема». За кілька днів до того Монтанья, за словами Кальйо, сказав їй, що Піччоні — «бідний хлопець, якому треба було допомогти, бо він втрапив у халепу». Того вечора, надягаючи пальто перед виходом, Анна-Марія Кальйо почула, що Піччоні зателефонував Монтаньї і сказав, що мусить негайно піти поговорити з шефом поліції Риму. Монтанья прожогом вийшов і зустрівся з Піччоні в міністерстві внутрішніх справ.

а) заяву Анни-Марії Кальйо про те, що Монтанья і Піччоні 29 квітня 1953 року відвідали міністерство внутрішніх справ.

б) папірець, на якому написано: «Їду в Капакотту і проведу там ніч. Що зі мною буде?»

в) таку собі «Джобенджо», яка програла в карти 13 мільйонів лір.

«Летіти»

Через півтора години, коли Монтанья повернувся в автомобіль, де його чекала Анна-Марія Кальйо, він сказав, що вони намагалися призупинити розслідування смерті Вільми Монтезі. Анна-Марія Кальйо сказала йому, що це ганьба, бо винуватець злочину мусить за нього розплатитись, навіть якщо це син міністра. Монтанья відповів їй, що Піччоні невинен, бо у день злочину перебував в Амальфі. Тоді дівчина запитала в Монтаньї:

— А коли Піччоні повернувся до Риму?

І Монтанья, розгнівавшись, не відповів на її питання. Глянув їй у вічі і сказав:

— Дівчинко, ти надто багато знаєш. Тобі краще змінити обстановку.

«Ti butto a mare»

І справді, Анна-Марія Кальйо довела, що наступного дня її знову відіслали в Мілан, зі спеціальним листом для директора телебачення. Повернулася вона до Риму 22 числа того ж місяця, аби відсвяткувати першу річницю їхньої з Монтаньєю зустрічі. 27 липня вони роз’їхались жити кожен до себе, але продовжували зустрічатися в помешканні на вулиці Дженардженту. Наприкінці листопада вони розійшлися остаточно — після інцидентів, зумовлених статтею Муто.

Анна-Марія Кальйо заявила поліції, що то були для неї жахливі дні. Її коханець ставав щораз загадковішим. Отримував дивні телефонні дзвінки, і, здавалося, був уплутаний в темні справи. Якось увечері, виснажена нервовим напруженням, Анна-Марія Кальйо поставила своєму коханцю пов’язане з його справами питання і Монтанья відповів їй погрозливим тоном:

— Якщо ти не поводитимешся добре, я кину тебе в море.

Заповіт

Анна-Марія Кальйо в своїй драматичній розповіді поліції сказала, що з тієї ночі здобула певність, що її уб’ють.

22 листопада, повечерявши з Монтаньєю в ресторані «Матрічана», що на вулиці Гракха, вона відчула, що її отруїли. Самотою в своїй квартирі вона пригадала, що її коханець особисто ходив на кухню, аби долучитися до приготування вечері.

Нажахана, Анна-Марія Кальйо наступного дня виїхала до Мілану. Вона була украй знервована. Не знала, що робити, але мала певність, що треба щось робити. Тому пішла до священика-єзуїта Далль’Оліо і розповіла йому усю історію свого життя з Монтаньєю. Священик, дуже вражений розповіддю дівчини, переповів цю історію міністрові внутрішніх справ. Мордована відчуттям, що її переслідують, Анна-Марія Кальйо сховалася в монастирі на вулиці Луккезі. Та було щось, чого вона не сказала поліції: перед виїздом до Мілану вона вручила господині пансіону, в якому жила в Римі, запечатаного листа з такою порадою: «У випадку моєї смерті доставте цього листа генеральному прокуророві Республіки».

«Що зі мною буде?»

Господиню пансіонату Адельміру Б’яджоні, якій віддала листа на зберігання Анна-Марія Кальйо, викликали для дачі свідчень. Вона прийшла в поліцію з трьома листами, написаними Кальйо від руки, і папірцем, який дівчина засунула їй під двері перед виходом з дому 29 жовтня 1953 року. У папірці було написано: «Я їду в Капакотту і проведу там ніч. Що зі мною буде?»

Від Адельміри Б’яджоні дізналися, що в той вечір, коли Анна-Марія Кальйо подумала, що Монтанья її отруїв, вона написала лист-заповіт, який вручила їй наступного дня, перед виїздом до Мілану, доручивши доставити його прокуророві республіки, якщо її знайдуть мертвою. Господиня пансіонату зберігала цей лист декілька днів. А потім, не бажаючи нести за нього відповідальність, поклала його в іще один конверт і відіслала Анні-Марії Кальйо в монастир, де та переховувалась.

Поліція наказала вилучити цього листа і знову викликала Анну-Марію Кальйо, аби та опізнала у ньому свій. Серед багатьох інших речей в листі мовилося: «Бажаю, аби всі знали, що я ніколи не була в курсі справ Уґо Монтаньї […] Але я до того ж переконана, що відповідальним є Уґо Монтанья (у співпраці з багатьма жінками […]) Він є мозком організації, тоді як П’єро Піччоні є вбивцею».

Драматичний заповіт Анни-Марії Кальйо спричинив землетрус серед громадськості. Преса, особливо опозиційні газети, розпочала атаку важкої артилерії проти судочинства, проти поліції, проти усього, що мало щось спільне з урядом. Серед гуркоту вибухів Уґо Монтанью і Джана-П’єро Піччоні викликали для дачі свідчень.

Гарно вбраний, у темному костюмі в смужку,