Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

298
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 130
Перейти на сторінку:

— Що?

— Кого?

— Донбасян. Ну, мешканців Донбасу.

— Як це? — здивувався я.— Скрізь усіх?

— Ну, типу того. Гаїтянцю багато заплатили. Замовили вчинити їм щось на кшталт апартеїду. Щоб вони, типу, ущемлялись... Щоб страждали, бо підараси...

— Е, ти нічого не попутав?! — вибухнув Нестор.— Я сам, взагалі-то, з Луганської області!

— Це не мої слова,— пояснив Саша.— Я особисто вважаю, що нормальні люди є всюди. Але тут наклалось особисте. Гаїтянець сам не любить донбасян. Його начебто регіонали колись потіснили. Забрали землю. Пізніше, звичайно, пожалкували про це, але ж осадочок залишився! І ось гаїтянець узявся за замовлення.

— Мені їх не шкода,— вирвалося у Толіка.

Він перехопив лютий погляд Нестора і швидко пояснив:

— Це не про тебе, ти ж, брате, нормальний!

— Я їх і сам не люблю,— проказав Рома і, скоса подивившись на Нестора, додав: — Але ж там дійсно є нормальні люди. Ось ти, наприклад.

Нестор уже почав сатаніти, і бозна куди б це все завело, аж ось Саша щось побачив, тицьнув пальцем і крикнув усім:

— Дивіться!

Ми обернулися. У промерзлому нічному повітрі широкими амплітудами кружляли над снігом жовті цятки. Спершу я подумав про НЛО. Хтось незнайомий прошепотів на вухо «Привіт!», і цей шепіт оглушливо відлунив у черепній коробці. Чорне, майже тверде від морозу повітря розсікали вогні, що залишали за собою руді стрічки. Це видовище захоплювало, воно було прекрасне, як північне сяйво. І лише через певний час я розпізнав серед цих вогників людину — тоненьку постать маніпулятора, що керував цією божественною виставою. Не те, щоб її не було видно одразу, просто за пишнотою тих вогнів ти спочатку не сприймав нічого іншого. Я миттєво згадав найяскравіший спалах, такий сонцесяйний, що в ньому розчинялося все, і мозок тут же зупинився, припинивши бурити в минуле, хоча там, нижче, лишалася незліченна кількість археологічних пластів. Залишився лише холод у грудях, як перед бійкою на шкільному подвір’ї.

Ми побігли до тих вогників. Приручені метеорити зривалися в боки і знову, і знову обвивали одне одного, мов коханці або танцюристи. В їхніх пекельних і різких метаннях, лише на перший погляд хаотичних, вимальовувалася математично точна схема, ніби кожен з цих заворожливих рухів був складовою фантастичного рівняння.

Невдовзі виявилось, що це якась дівчина крутила навколо себе вогні на спеціальних ланцюжках,— висока струнка дівчина в чорному мілітарному плащі, схожа на валькірію з космічної опери. За дійством наглядали двоє рослих хлопів у косухах (я одразу нарік їх «байкерами», хоч мотоциклів у них не було). Нас стурбовано помітили. Дівчина зупинилася. Саша завзято зааплодував, за ним, не в лад, і я, але, не почувши підтримки, кинув, а Саша все одно продовжував аплодувати.

— Фантастика! — він підскочив до дівчини.— А можна мені спробувати? Як тебе звуть?

Вона огледіла нас з острахом, зупинила сполоханий погляд на мєнтовській формі Толіка.

— Усе норм, він не мент! — заспокоїв Саша.

Толік дуже уважно на нього подивився.

— Як тебе звуть? — спитав Саша ще раз.

— Моніка,— відповіла вона, наче на автопілоті.

Двоє в косухах наблизилися, не зводячи з нас очей.

— Лєвінські? — розреготався Рома неприємним школярським сміхом.

Моніка миттю осатаніла:

— От, бля, завжди знайдеться дебілоїд, який думає, що вміє жартувати! А чому не Белуччі, а, вбогий?

Рома перемінився:

— Ти, курка, за язиком слідкуй!

— А ти слова вибирай, баран,— зробив до нього крок один з «байкерів». Підійшов і другий, з напруженим обличчям.

— А то що? — поцікавився Нестор, виймаючи з кишень великі, як перерослі картоплини, кулаки.

— Не треба сваритись! — устряв між ними Саша, переключивши на себе загальну увагу.— Ми прийшли з миром! Нам дуже сподобалося, як ти крутиш ті штуки, ось ми й тут! Як же ж ти чудово це робиш! І Моніка дуже гарне ім’я! Можна й мені покрутити? — він потягнувся до ланцюжка, на кінці якого все ще горіло полум’я.

— Ні! — відсахнулася Моніка, підтягуючи ланцюжок до себе.— Без підготовки не можна!

Тепер я зблизька її розгледів. Це була досить приваблива дівчина доволі екзотичної зовнішності. Коротко підстрижена, з монгольськими вилицями і виразними губами, підведеними чорною помадою, в картопляному носику — раз! — і невловимо блиснув якийсь пірсінг. Можливо, вона відносила себе до «готів» чи до якоїсь іншої похмурої субкультури,— шкіра, вогонь і залізо пасують одне одному, як секс, героїн і електрогітара. Цій дівчині не вистачало лишень есесівського кашкета і скаженого психопата, якому б вона поклонялася.

Я прозвав її «неандертальським хлопчиком». Їй було років двадцять. Знав я таких дівчат у чорній шкірі, любительок проблюватися портвейном із жовчю й порізати

1 ... 20 21 22 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"