Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

При кінці зазначу ще, що, опинившись у камері серед вязнів, я забув зовсім про свою жахливу свербячку, що мені так допікала і мучила мене всю дорогу зі Львова до Москви, її відразу наче рукою відняло.

Два попередники: лотиш Реденс і «греческий шпіон» Шарапов. — Торгпред Тітов. — Главбух Щекін. — 26-річний Голубев — недавній слідчий на Лубянці. — Монгол Лапсан Шірап. — Нові люди.

Поінформувавши читача вже дещо про Лубянку та її порядки, пора сказати кілька слів і про мешканців камери ч. 29, з якими довелось мені провести перші місяці в цій передовій тюрмі всього Совєтського Союзу. Передовій не тільки тому, що в ній на всіх найвищих поверхах та у всіх кімнатах від вулиці урядував цілий штаб найближчих співробітників та помічників наркома Берії, але й тому, що сюди стягали таких вязнів, щодо яких з різних причин виявляла спеціяльне зацікавлення централя НКВД. Це й причина, що тут відбувалося все точно і прецизно, як у добрім годиннику. В порівнянні з іншими тюрмами в СССР, де панували бруд і нечистота, де камери були з правила переповнені і де людей жерли всякого роду насікомі, тут поза блощицями, яких ніяк не можна було викурити зі старих ліжок і матераців, було чисто. Про чистоту дбали зрештою самі вязні, що кожного дня раненько робили солідно порядки в камері, фротерували підлогу, виносили й чистили по черзі т. зв. парашу і т. д.

Заки перейду до поодиноких вязнів у моїй першій камері, згадаю про двох вязнів, що їх я вже не застав, але вони сиділи в тій самій камері аж до самого мого приходу до неї, і про них говорили в перших днях багато всі співвязні. Це були лотиш Реденс і москвич Шарапов. Про першого казали, що він був мовчаливий і загадочний. Допити мав важкі і раз вязні побачили в нього після одного переслухання свіжо закровавлену сорочку, що виставала зпід камізельки. Загальне переконання в камері було таке, що той Реденс був правдоподібно шпіоном, та що його після одного викликання з камери розстріляли таки там, на Лубянці. Що ж до другого, Шарапова, що був, як казали, талановитим інженером-винахідником, то він сидів на Лубянці кілька років перед тим і був засуджений, як грецький шпіон, на довгі роки каторжних робіт та вивезений до шахт аж на далеку Колиму. Там він перебув два роки і в 1939 р. його стягнули знову на Лубянку, де його справу переглядали наново, чого добилася різними заходами його жінка. Справа в тому, що в часах кровавої єжовщини попав Шарапов, як і сотні тисяч інших, до тюрми, і йому хотіли конче пришити якусь шпіонажу чи державну зраду. Коли його занадто вже «натискали», щоб він признався нарешті, чиїм шпіоном він є, він сказав якось відрухово, що «греческим». І коли врадувані таким признанням слідчі питали його далі, де і кому він передавав свої інформації для Греції та що за свою службу діставав, інж. Шарапов подавав далі видуману історію: що він, мовляв, зійшовся один раз з грецьким купцем, якого прізвища не знає, в каварні, і вся заплата, яку він від нього одержав, це була заплачена ним склянка чорної кави. Слідчі записали все те дуже докладно і після такого «признання» Шарапов, як небезпечний шпіон, помандрував аж на Колиму. Щойно з дороги він встиг якось поінформувати про все свою жінку, і вона, маючи різні звязки, коли нестало вже Єжова, добилася по двох роках того, що її чоловіка привезли з Колими назад у Москву, як казалося, «для пересмотра дела». Такі випадки бували, але дуже рідко, і той Шарапов вернувся справді наче з другого світу. Це ж та Колима на найдальшому північному сході куди можна доїхати тільки впродовж кількох літніх місяців кораблем, і де, добуваючи золото та інші металі, вигинули з голоду й холоду сотні тисяч нещасних каторжників. Це та сама Колима, що про неї ті засланці співали з розпукою:

Після цього вступу переходжу до товаришів недолі з камери ч. 29.

Найбільше вбився в мою память Тітов Анатоль Йосифович, що працював колись як торговельний представник СССР (торгпред) у Варшаві, а перед своїм арештуванням в такому самому характері в Сирії. Арештували його мабуть у звязку з загальною нагінкою на всіх закордонних представників, що їм майже поголовно закидали симпатії до троцкізму чи звязки з троцкістами, і, стягнувши до Москви, пришивали їм як не саботаж, то бодай якесь шкідництво. Згаданий Тітов був теж під слідством як великий шкідник і по всьому видно було, що те слідство його здорово мучило, бо він і днями і вечорами говорив нам про всякі нецікаві подробиці своєї справи, зокрема про якісь закуплені ним вагони та залізничі рейки і виголошував, як маніяк, просто цілі оборонні промови, наче перед судом. В загальному це була людина, як то кажуть, бита, інтелігентна і розкусити справжні його погляди не було легко. Був, думаю, жидом, хоч цього не можна було по ньому пізнати; жінка його була білорусинка. У слідстві він боронився дуже завзято і з того, що він нам оповідав безпосередньо перед його закінченням, виходило, що з усіх закидуваних йому спершу злочинів причеплено йому остаточно тільки т. зв. «халатиість», себто неповажне ставлення до своїх обовязків, чи якісь дрібні занедбання. Остаточно щось слідчі мусіли йому причіпити, бо ж НКВД ніколи не помиляється».

Другим визначнішим вязнем у камері був Щекін Борис Василевич, головний книговод (главбух) великого фабричного підприємства, москвич. Заробляв він, як оповідав, незле і вів назагал достатнє життя. Давно перед арештуванням працював кілька літ як книговод у совєтсько-шведській фірмі, що постачала до СССР сірники. Тоді всім працівникам поводилось там дуже добре, бо була легша праця і иисокі платні. Все змінилось відразу на гірше і тою хвилиною, як фабрику перебрала в цілості в свої руки совєтська влада. І от у гуртку службовців згадано якось при одній нагоді, кілька літ пізніше, добрі часи