Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Три сили. Як виховують в успішних спільнотах 📚 - Українською

Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

321
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах" автора Емі Чуа. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 108
Перейти на сторінку:
аж ніяк не є причиною бідності афроамериканців. Історичні причини злиденного становища темношкірих навряд чи варто повторювати: рабство, насилля, розрив родин, ізоляція, систематична дискримінація і т.ін. Нині ціла низка чинників впливає на подальше існування бідності серед темношкірих: школи, які не можуть дати освіту, банки, які відмовляють у кредитах, роботодавці, які не наймають або не підвищують, і сам факт, що третина темношкірих молодих чоловіків у цій країні за ґратами або достроково звільнені340. Це взагалі не означає, що відсутність групового наративу вищості стає на заваді успіху окремо взятого афроамериканця. Вона просто створює додаткову перешкоду, невигідне психологічне і культурне становище, чого найуспішнішим групам в Америці не доводиться долати.

Ба більше, теорія Трьох сил дає змогу для ще одного спостереження, з яким набагато важче мати справу чи бодай його просто визнати.

Офіційною мантрою в Америці була рівність — як мінімум із часів судового процесу «Браун проти управління освіти» і актів 1960-х років про громадянські права. Американський ідеал рівності можна критикувати як нездійснений — дехто може навіть називати його лицемірним — однак за буквою він чіткий і сповнений гідності. Усі люди рівні, усі раси рівні, кожна група нічим не гірша за будь-яку іншу.

Однак темний секрет полягає в тому, що групи, які досягли в Америці надзвичайного успіху, не кажуть собі «Ми на рівні з іншими». Вони кажуть собі, що кращі.

І в цьому парадоксальному сенсі рівність не є чесною стосовно афроамериканців. Вищість — це той наратив, у якому Америка невтомно відмовляла своєму темношкірому населенню і який вона витискала з нього не лише за старих часів рабства і «законів Джона Кроу», але так само і за нової ери рівності, коли всі мають плазувати перед ідеєю, що між різними расовими групами немає різниці. «Ми — вищий народ», — такого переконання Америка послідовно і свідомо намагалася позбавити темношкірих відтоді, як американські поселенці купили перших привезених із Африки рабів, ідо часів рішучих дій, перевірки добробуту, звинувачення білих і масових ув’язнень.

Одна річ — коли група з тривалим відчуттям вищості дає клятву вірності ідеям всезагальної рівності. І зрештою декларування цих ідей не чинить фундаментального впливу на таке мовчазне переконання групи. Навпаки, проголошуючи, що всі люди рівні, члени групи можуть пишатися своєю щедрістю і відкритістю (це якраз і показує, наскільки насправді вони вищі). А от вимагати вірності цьому ідеалу у групи з довгою історією наративів приниження — це абсолютно інша річ.

Не випадково більшість великих американських коледжів і університетів для темношкірих — Морхауз, Спелман, Говард і багато інших — було засновано з метою прищеплення того типу колективної гордості, який інші групи у Сполучених Штатах трансформують у наратив вищості341. Для темношкірих студентів абсолютно інший досвід навчання — коли і найкращі студенти, і голова студентської ради, і здобувачі нагород з математики і точних наук є афроамериканцями. І коли, як у цих коледжах, у навчальному плані особлива увага приділяється досягненням афроамериканців й африканської діаспори, це також може мати великий вплив. Дослідження переконливо свідчать про те, що відчуття групової гордості, прищеплене студентам в університетах і коледжах, історично призначених для темношкірих, стало одним із чинників їхніх вищих академічних досягнень і економічної успішності342. Навряд чи можна вважати збігом, що багато хто з найвпливовіших темношкірих в Америці — Мартін Лютер Кінґ-молодший, Турґуд Маршалл, Джессі Джексон, Семюел Л. Джексон, Спайк Лі, Еліс Уокер і Тоні Моррісон — навчалися в коледжах, історично призначених для темношкірих343.

У 1960-х роках ідеологічні організації «Влада чорних», «Чорний — це красиво», «Нація ісламу», партія «Чорні пантери» і афроцентричні рухи намагалися виправити історію темношкірих і переписати расові наративи344, часто приміряючи на себе роль білих домінантів і навіть зазіхаючи на обраність Богом. Малколм Ікс345, за тих часів коли він ще був прибічником «Нації ісламу», закликав темношкірих вважати себе

не просто рівнею білому чоловіку, а навіть кращим за нього… Просто бути рівним йому — це ні про що не говорить. Хто він такий, щоб рівнятися на нього? Ви дивитеся на його шкіру. Не потрібно порівнювати свою шкіру з його. Та що там, ваша шкіра поруч із його схожа на золото.

У 1985 році Луї Фаррахан проголосив: «Я говорю світові, що Божий народ — це не ті, хто називає себе євреями. А Божим народом, обраним у цей кризовий час історії, є ви, темношкірі люди в Америці»346.

Мартін Лютер Кінґ347, звісно, був правий, коли говорив, що «вищість чорних», яку він вбачав у постулатах «Нації ісламу» стане «так само небезпечною, як і вищість білих». Однак суть полягає в тому, що найуспішніші групи в Америці спекулюють переказами про вищість, в які продовжують вірити і які передають своїм дітям. Це перевага, якої афроамериканці були позбавлені раніше — так само як і нині.


* * *

Чи можна емпірично дослідити ефект відчуття вищості? Дослідження вже проводилися, і їхні результати достеменно підтверджують те, що такі відчуття сприяють досягненням.

Уже на початку дослідження348 «загрози підтвердження стереотипу», здійсненого Клодом Стілом і Джошуа Аронсоном, сотні контрольованих експериментів довели, що на діяльність людей в усіх сферах дуже впливають їхні уявлення про те, успішна чи ні, з огляду на стереотипи, їхня група у цій діяльності. Просте нагадування людям про негативні групові стереотипи — інколи навіть звичайне прохання вказати расу або стать349 в анкеті перед тестуванням — може погіршити їхні результати.

Тож, темношкірі студенти отримують нижчі результати350 у стандартизованих тестах, коли в інструкціях їм нагадують про те, що різні раси демонструють різні результати тестів. Білі чоловіки-студенти Стенфордського університету351, спеціально відібрані за високими здібностями до математики, показали гірші результати у складному математичному тесті, коли їм сказали, що експериментатори намагаються зрозуміти «феноменальні математичні досягнення азійців». Коли жінкам-шахісткам352 нагадували, що найвищі позиції належать чоловікам, вони частіше програвали в онлайн-іграх, якщо думали, що їхнім суперником є чоловік (цей ефект зникав, коли їх переконували, що інший гравець — також жінка).

Дослідники також встановили й протилежний ефект — стимул підтвердження стереотипу. Наприклад, жінки показували кращі результати в уявному розвертанні дво- і тривимірних конструкцій353, коли їм говорили, що перевіряється здатність «бачити перспективу», і що саме жінкам це добре вдається. Однак вони давали собі раду гірше, коли чули, що завдання є «просторовим» і що від жінок не очікують хороших результатів. У лабораторному експерименті з міні-гольфа354 — ми не вигадуємо — білі демонстрували ліпші результати, коли дізнавалися, що випробовують «спортивний інтелект», аніж коли випробовували «природні спортивні здібності». Азійські студенти істотно

1 ... 20 21 22 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"