Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

За межами лабораторії356 глибокі дослідження азійських і латиноамериканських старшокласників у Південній Каліфорнії виявили, що азійські студенти отримують зиск від стереотипу. Перевіряючи соціально-економічний статус із залученням в’єтнамців і американців китайського походження, соціологині Мінь Чжоу і Дженніфер Лі з’ясували те, що автори називають «рамками досягнень», зокрема позитивні стереотипи і прищеплені очікування (притаманні культурі цих груп і поширені в суспільстві загалом) щодо вищих академічних досягнень азійців суттєво позначилися на винятковій успішності в навчанні дітей азійських іммігрантів в Америці.

Відколи Стіл і Аронсон 1995 року опублікували свої перші результати, загроза й стимул підтвердження стереотипу були одними із найпопулярніших тем соціальної психології. Мабуть, найдивовижнішим відкриттям у цих дослідженнях стала чутливість індивідів навіть до єдиного, висловленого одним реченням легкого нагадування про пов’язаний із групою стереотип. А тепер уявіть, який стимул ви отримали би, якби віра у вищість вашої групи була частиною культури, в якій ви зростали, яку прищеплювали вам від народження батьки, бабусі, дідусі й спільнота загалом.

Тягар культури, що його несуть на собі афроамериканці — разом із їхньою чутливістю до загрози від стереотипу — різко контрастує з тим фактом, що в темношкірих іммігрантів його часто бракує, принаймні на час їхнього прибуття. У своїх захопливих спогадах «Будинок на Шугар-Біч» журналістка New York Times Хелен Купер, біженка з Ліберії, описує, як її предки, вільні, народжені в Америці темношкірі, зробили вибір залишити Сполучені Штати і поїхати до Ліберії. І саме цей вибір, на її думку, визначив цілком випадково її місце народження й озброїв світоглядом, який відрізняв її від багатьох темношкірих в Америці:

Унаслідок цього вибору 150 років тому, я зростала не як темношкіра американська дівчинка, прибита до землі расовими стереотипами про людей, які животіють на соціальну допомогу… Натомість я отримала у спадок лотерейний виграш, один на мільйон: я народилася у прошарку, який міг вважатися шляхтою Ліберії — першої незалежної країни в Африці. Жоден американський багаж наслідків Громадянської війни / рухів за громадянські права не тягнув мене назад і не обтяжував думками про мою меншовартість порівняно з білими. Я не переймалася жодним європейським мотлохом штибу, чи був якийсь британський колоніальний господар у чомусь кращим за мене. Кому тут потрібна боротьба за рівність? Нехай усі інші спробують дорівнятися до мене357.

З культурної і психологічної позиції слова «нехай усі інші спробують дорівнятися до мене» і «я рівний іншим» розділяє прірва. Це вираження відчуття вищості. І воно може становити велику цінність, прищеплюючи впевненість меншині у суспільстві, де широко вкорінені негативні стереотипи.

Це, безумовно, справедливо, коли йдеться про американців нігерійського походження. Серед мешканців Західної Африки поширене стереотипне уявлення про «зверхність» нігерійців358. Однак переважна більшість американців нігерійського походження не є просто нігерійцями. Вони належать до ігбо або йоруба359 — двох народів, добре відомих у Західній Африці своєю винятковою успішністю і етноцентризмом (і часто саме це викликає обурення). Йоруба хваляться блискучим царським родоводом360 і колишньою величчю своєї імперії. Тим часом підприємливих ігбо, які швидко досягають успіху, часто називають «західноафриканськими євреями»361. Чинуа Ачебе, покійний нігерійський письменник, ігбо за походженням і лауреат міжнародної Букерівської премії, попереджав про «небезпеки гордині», «непомірну гордість» і «любов до зовнішнього блиску» в ігбо і про те, що інші нігерійці їх за це «зненавидять»362.

Через ці наративи вищості теорія Трьох сил може прогнозувати здатність темношкірих іммігрантів дати відсіч негативним стереотипам краще, ніж це вдається афроамериканцям. І знову емпіричні докази підтверджують цей результат. Нещодавнє дослідження за участі понад 1800 студентів із двадцяти восьми елітних американських коледжів363 показало, що навіть після перевірки соціально-економічних чинників темношкірі студенти-іммігранти першого і другого поколінь не страждали від ефекту «загрози підтвердження стереотипу», як темношкірі афроамериканці. І, як виявили численні подібні дослідження, що сильніше темношкірі студенти-іммігранти ідентифікують себе зі своїм етнічним походженням, то кращі результати показують364.

Новоприбулі з Африки і Вест-Індії часто говорять про те, що настрої афроамериканців здаються їм занепадницькими365, і що саме така налаштованість не дає темношкірим домогтися успіху. Як висловився один випускник бізнес-школи, народжений у Сполучених Штатах у родині двох нігерійців:

Надто важить сприйняття, і я гадаю, що саме воно не дає афроамериканцям розвиватися. Якщо ви обмірковуєте або засвоюєте ментальність, за якою ціла система проти нас, ви не можете домогтися успіху… У нігерійців цієї проблеми немає. Мені здається, що нігерійці, які прибули з Нігерії, почуваються здатними на все… Немає враження, ніби вони думають, що не можуть займатися хімією чи інженерною справою через те, що вони темношкірі366.

Відчуття вищості може викликати вороже ставлення, але в суспільстві з глибоко вкоріненими упередженнями воно також може подарувати — за визначенням соціологів — «обладунки етнічної приналежності», надаючи деяким меншинам психологічної здатності «витримувати навіть дискримінацію й ізоляцію»367.

Саме про таке озброєння говорила Хелен Купер. Прибувши до Південної Кароліни в чотирнадцятирічному віці, вона зіткнулася з численними випадками расизму. З огляду на те, як вона розповідає свою історію, вистояти їй допомагало глибоко засвоєне відчуття вищості, яке вона привезла з собою з Ліберії, де її родина належала до еліти —  «народу Конго»368, нащадків звільнених американських рабів, які заснували цю країну, чим і відрізнялася від «місцевих селюків» (зневажлива назва «автохтонних» ліберійців). До того ж вона мала родину «достойників», а це важило навіть більше369: «Нехай ви здобули докторський ступінь у Гарварді, але якщо ви з “місцевих”… вас все одно вважали у ліберійському соціумі другосортним порівняно з “достойником”, нехай він навіть отримав якийсь нікудишній диплом, закінчивши якийсь технікум у Мемфісі, штат Теннессі». І коли сусідка-першокурсниця, «біла дівчина з міста Сіґроув, Північна Каліфорнія370 не захотіла жити разом із чорною» і переїхала з їхньої кімнати, Купер згадує, що «зателефонувала батькові, і ми обоє посміялися. Я не відчувала образи… Я просто не могла збагнути, як вона могла бути такою ідіоткою».

Той спосіб, у який Купер відбивала удари американського расизму, даючи відсіч одному видові етноцентризму за допомогою іншого, на диво поширений серед винятково успішних груп у країні. У меншин ця стратегія функціонує радше як щит для самозахисту, аніж як зброя для приниження інших.