Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Погана 📚 - Українською

Читати книгу - "Погана"

318
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Погана" автора Хлої Еспозіто. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 66
Перейти на сторінку:
загинув у пожежі. Не переймайся, я не дозволю, щоб таке сталося з тобою. Зі мною ти в безпеці.

Я дістаю старий фетровий капелюх Ніно зі своєї сумки та нюхаю його. Він увесь кумедно пожмаканий і зім’ятий, але немає жодного довбаного сумніву, що це його запах. Я тицяю капелюха собаці під носика.

– Ніно, вбити, – кажу я.

Цуценя нюхає, а потім підводить погляд. Схоже, воно не надто вражене. Треба мені навчити його вбивати. Знаходити слабкі місця. Я дам йому скуштувати людської крові, як собаці Баскервілів. Я дивлюся на цю крихітну істоту й зітхаю. Він не смертоносніший за хробака.

Я не знаю, де мій Ніно, й не уявляю, де його шукати. Я за ним ганяю вже аж три дні, і все, що я отримала, – оце собача. Це все так незугарно. І я незугарна. Я опускаю погляд на своє пожмакане плаття. Господи, мені терміново потрібно до крамниці. Ані ліфчика, ані трусиків. Замусолена сумочка. Це стає терміновою потребою. Я піду та куплю цілий новий гардероб. Щось приємне, щоб збадьоритися. Так, так, це я й зроблю. Ходити крамницями буде весело. Це ж Рим, урешті-решт. Італія = мода. У що Алві Найтлі має вбиратися тепер, коли вона стала крутою вбивцею? Я хочу мати страшенно спокусливий вигляд, коли знайду його. Він ще зрозуміє, як помилявся. Гаряча. Спопеляє. Просто бомбова. Мені потрібен новий крутий образ. Щось відповідне до казкового волосся й дизайнерського носа. Пройтися крамницями, потім убивати. Мій бездоганний день. Це все частина мого підступного плану. Неперевершене маскування.

– Так. Ну, ти залишишся тут, – кажу я.

Ніно зиркає на мене й підводить голову.

Я зістрибую з ліжка.

Я хочу поїхати на Віа Кондотті. В Інтернеті написано, що це найкраще місце для шопінгу. Куплю все для нового образу крутої шельми. Я думаю, щось шкіряне. Тісне. Спокусливе. Чорне на осінь/зиму. Сексуальне. І мені потрібне взуття, годяще для бігу. І нова сумочка. Звичайно. Я зиркаю на годинник із зозулею: пів на дев’яту за Гринвічем. Мабуть, це означає, що зараз 9:30 ранку? Ми ховаємося вже майже годину. Сподіваюся, що та жінка пішла. Я підходжу до вікна кухні й визираю крізь напівзавішені фіранки. На площі внизу снують люди. Стає спекотно. Зараз я не бачу її долі. І – ні – не бачу також і свого Ніно.

– Ніно, – кажу я, беручи сумку. – Будь хорошим песиком. Не жуй нічого й не руйнуй квартиру. – Ха-ха. Ні, це моя царина…

Ніно скімлить. Я відчиняю двері. Щеня вибігає за мною. Воно прудко, мов гончак, проскакує в мене між ніг і поперед мене опиняється в передпокої. Я й зрозуміти нічого не встигаю, а воно вже збігає донизу, лишивши позаду всі п’ять сходових прольотів.

– Поганий пес, Ніно. Стій там.

Я спускаюся донизу, підіймаю його та знову біжу нагору.

– Сядь, – кажу я.

Він не сідає.

Він вилітає у двері та знову мчить донизу, аж до самісінького першого поверху. Не знаю, навіщо я витрачаю слова. Він же говорить італійською.

Розділ дев’ятий

Віа Кондотті, Рим, Італія

Я заходжу в «Прада», і всі витріщаються. Крамниця простора й сяйлива, з блискучими кахлями та яскравим білим світлом. Підлога сяє, гладенька, як каток.

Інші покупці обертаються, вирячившись на мене. Я, не зважаючи на них, прямую всередину.

– Якого хуя витріщились? – питаю я.

Може, вони мене за якусь знаменитість приймають?

Навколо чується бурмотіння. Літня леді бачить мене й типу задихається. Продавці лупають очима. Я розумію, що вигляд маю такий собі: у брудному платті, без білизни, боса (адже босоніжки боляче труть ноги), сумочка «Гермес» заляпана брудом і – упс! – трохи кров’ю того мерзотника. Принаймні ніс і волосся просто вогонь: це варто було тих тридцяти штук.

Підходить продавець. Ніно гарчить на нього:

– ГРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР.

Молодець, мій хлопчику. Продовжуй. Покажи йому, чорт забирай.

Кровожерливий, мов шаблезубий тигр.

– Ciao, чи можу я вам допомогти, signorina? – Він оглядає мене з голови до п’ят.

– Привіт-привіт. Мені потрібен якийсь новий одяг. Мій колишній хлопець викрав усі мої сукні.

– Ах, ? – каже він.

– Чорний одяг. Все має бути чорним, щоб мене не видно було в темряві.

Він дивиться з полегшенням: я прийшла на закупи, а не для того, щоб пограбувати чи з’їсти його.

– Це на випадок speciale[62]?

Ніно клацає зубами й вистрибує з моєї сумки. Чоловік мало зі шкіри не вискакує. Я дозволю Ніно побігати навколо. Йому потрібно випустити пару.

– Щось тривке. Щоб довго носилося. І щоб у ньому зручно було битися.

– Битися? Це «litigare[63]»… ні?

– І це має бути спокусливо. Мегасексуально. Я думаю, тісний шкіряний комбінезон. Розумієте, як у Жінки-кішки?

– Шкіра. Certo. Sì. Звичайно. Будь ласка, ходіть сюди.

Я йду за продавцем; він веде мене вглиб магазину. Інші покупці озираються й витріщаються. Мабуть, їм подобається моє волосся рок-зірки. Я схожа на Пінк чи Нікі Мінаж. Вони заздрять через мої неонові пасма. Я йду крамницею за чоловіком, і нарешті ми опиняємося біля нової колекції. Тут є стійка з чорними шкіряними штанями й куртками до комплекту. Ніно забігає в одяг і вибігає назад. Стягає з вішака куртку. Хлопець із магазину цього не помічає.

– У нас є такі куртки. Нові. Мають вигляд molto bello[64]. Дивіться, шкіра дуже м’яка.

Він дає мені рукав, щоб я помацала: м’який, як шкіра малого Ерні. Я глибоко вдихаю; він пахне як Ніно. Мертва корова, а така приємна.

– Так, але чи тривка вона?

– Думаю, це саме те, що вам треба. Носиться неймовірно довго. Ось іще подивіться. – Він показує мені штани. – Дуже гарні. Італійська шкіра з Тоскани. Хочете поміряти?

– Так. І це теж. У мене британський десятий розмір. – Я згадую вчорашню вечірню пасту… Принаймні раніше був.

Він збирає одяг і веде мене до стильної приміряльні – розкішної, просторої, з дзеркалами до підлоги. Вхід закривають лискучі чорні оксамитові завіси. Тут пахне конваліями. (Я з радістю відзначаю, що мій ніс усе ще працює.)

– Хочете, я принесу вам взуття? І ще топ приміряєте?

– Так, так, шкіряний топ. Взуття без підборів. І сумочку. І ліфчик.

– Certo, signorina. Un momento[65].

– І стринги, – додаю я.

Він іде по інший одяг. Я запалюю цигарочку. Ніно залазить назад у сумку. Думаю, він хоче додому.

Я затягуюсь і затягуюсь своєю «Мальборо». Чую кроки – чоловік повертається. Я загашую недопалок. Він пропалює дірку в килимі. Ой! Я закриваю її сумочкою. Відсуваю товсту завісу вбік і беру купу одягу.

– Ой. Вам димом не пахне? – питає він.

– Може, хтось шашлики смажить?

Я приміряю штани та шкіряну сорочку, куртку та білизну. Пригладжую пальцями волосся та вдягаю дзеркальні окуляри. Підфарбовуюся пурпуровою помадою з задрипаної сумочки. Відсуваю завісу й виходжу.

– Та-дам.

– Ооо, fantastico.

Я розкидаю руки в боки, як прекрасний, смертоносний метелик. Я небезпечна комаха, мертва голова.

– Чесно кажучи, вигляд маєш таки неперевершений, – визнає Бет.

Як в око влучила, сучко.

– Ти тепер будеш зі мною люб’язною?

Я будь-кого здолаю в такому вбранні, хоч проти Мейвезера[66] вийду з голими руками.

– Пречудесно. Я візьму всього по три штуки, – кажу я чоловікові.

– По три?

– Так, по три.

– Ви хочете всього по три? Ви купуєте

1 ... 20 21 22 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Погана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Погана"