Читати книгу - "Кривавими слідами"

– Не лише він має мотив. Віталіна Волошко – теж. Дивись, – Власта стисла пальці правої руки в кулак, підняла великий палець, рахуючи. – Перше – це може бути помста за те, що Вітторіно хотів кинути її.

– Зачепив її жіночу гідність? – усміхнувся Валік.

Власта теж усміхнулася.

– Друге, – тепер підняла вказівний, – він обіцяв, що дасть гроші на бізнес, та, судячи зі свідчень, передумав.

– Знову помста, – констатував Валентин. – Чесно кажучи, мені обидві причини видаються малоймовірними.

– Валіку, я б на твоєму місці не ставилася так халатно до жіночої помсти, – Власта глузливо щипнула напарника за лікоть.

– Ай! Гаразд, я тобі вірю. Я все зрозумів: не довіряти жінкам.

Рація в машині зашуміла: перевірка командирською машиною місцезнаходження всіх патрульних. Відзвітувавшись, Власта продовжила:

– Насправді найбільший мотив у Ілони Вітторіно.

– Вона успадковує гроші, – погодився Валік.

– Проте в неї є алібі.

– У всіх є алібі, – стенув плечима Валентин. – Урешті-решт, убивство можна замовити.

– Але навіщо їй убивати свого чоловіка, якщо він бажав поновити стосунки? Можна знову зійтися й насолоджуватися всіма благами, які він їй тільки може запропонувати.

– А навіщо повертатися до людини, яка тебе зраджує? Не думаю, що він змінився. Убивши його вчасно (себто до розлучення), вона отримала гроші і при цьому зберегла свободу. Їй не потрібно жити із чоловіком, якого вона не кохає.

– Перетин суцільної, – указала Власта на машину попереду.

Та це зауваження виявилося зайвим. Напарник теж помітив порушення, через гучномовець наказав водієві зупинитися. Порушник знехотя почав гальмувати. За ним припаркувалися і патрульні.

Наразі вони виконували свої прямі обов’язки.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 12:44

«Третє горнятко кави». – Єгор роздивлявся красиву фарфорову чашку, із якої струмувала пара. На ній у чорно-білих тонах було зображене місто. Очевидно, якесь європейське. Із внутрішнього боку дати: 2005–2019. Роки існування мережі закладів Вітторіно.

Навіщо він прийшов пити каву саме в одну із кав’ярень Вітторіно, він і сам не міг пояснити. Мовчки сьорбав напій, заразом вийняв телефон, знову перечитав повідомлення від Сергія Ковальчука. Той вибачався, що не надіслав даних про свою дівчину вчора, як обіцяв. Зробив це сьогодні. Єгор хотів був відправити Кир’яха поспілкуватися з панянкою, проте Сергій устиг попередити, що Оксана сьогодні не в місті – має відрядження до Львова: обмін досвідом із львівськими колегами. Тож усе, що міг зробити Єгор, – подзвонити за наданим номером і поставити необхідні запитання телефоном. Повернутися Оксана повинна за тиждень. Маєш… Доволі довге відрядження. Після розмови з нею Єгор віддав наказ Кир’яху звернутися до «Київстару», аби точно встановити місцезнаходження абонента. Чи справді дівчина перебуває в Львові?

Здійснивши ці прості маніпуляції, Скляр допив, нарешті, остиглу каву. Скривився. Напій хоч і смачний, проте холодний. Укотре огледів заклад. Він був не те, щоб великий, але мав три невеличкі зали. У першому (при вході) знаходилася барна стійка, баристи та офіціанти, а також холодильна вітрина, де бажаючі могли обрати смачний десерт. Другий зал, трішки більший і чомусь темніший, знаходився ліворуч від барної стійки. Сам слідчий сидів у середньому за величиною третьому залі, звідки чудово було видно барну стійку. Це місце він обрав не просто так. Поліцейський зупинив погляд на Ковальчуку, який віддавав розпорядження дівчині-баристі. Цього дня директор закладу виглядав набагато краще, хоч і видно було, що хвороба досі не відступила.

Одним із завдань поліції на сьогодні було встановити, чи хтось із фігурантів справи знає чоловіка, який орендував машину на чужі документи і який підозрюється в тому, що позбавив життя Мáрко Вітторіно. Ковальчук і оком не змигнув, роздивляючись фото. Так, ніби і справді не знав його. Так само і Бойко. І працівники фірми Бойка, включаючи славнозвісну бухгалтерку. Так само, як і працівники кав’ярень Вітторіно.

Звісно, Єгор не один опитував потенційних свідків. Йому допомагали колеги. Але він вірив їм. Єдине, що дратувало, – коли працюють інші, він не має змоги оцінити вираз обличчя того, кого допитують. Аналіз облич він довіряв лише собі. Залишилося показати це фото Віталіні Волошко, Ілоні Вітторіно, Крістіні, не завадило б і няні, що доглядає дитину Ілони, а також братові Ілони. Кому ще? Ага! І подрузі Волошко та дівчині Ковальчука. Може, хтось та впізнає.

Дівчина Ковальчука. І сам Ковальчук. На перший погляд, мотиву в цього хлопця немає, проте Єгор розумів, що той щось приховує. Насправді більше причин для вбивства мав Бойко. Після візиту до його фірми, Скляр направив експертів перевірити її фінансовий стан. Чи справді Бойко не міг повернути кошти?

Як не прикро було визнавати Скляру, він довідався про брехню цього чоловіка саме завдяки жінці-патрульній. Єгор сердився на себе: чому він відразу не перевірив приятеля Вітторіно, як зробила Власта? Були ж у нього сумніви стосовно цього боргу! А тепер виходить, що якась патрульна обійшла його. Слідчий зітхнув. Усьому виною це довбане недосипання. Єгор махнув офіціантці, що саме принесла замовлення до сусіднього столика, замовив цього разу «допіо». Усе, що завгодно, аби тільки голова працювала краще. Відтак перетелефонував Нагаю, аби довідатися, як справи з пошуками в річці. Наразі – нічого.

Ще одна думка, яка не давала слідчому спокою, – те, що найбільше мотиву до скоєння вбивства все-таки має Ілона Вітторіно. Але і в неї, і в її брата незаперечні алібі. Жінка справді була в Києві на семінарі, що підтвердили учасники заходу. Її повернення «Шаленою черепахою» до Рівного підтвердив водій мікроавтобуса, а також пасажири. Брат же її і справді літав до Мінська. В аеропорту все підтвердили. Більше того, завдяки зв’язкам Єгора, удалося оперативно перевірити дзвінки на його мобільний: кілька від дружини, два від сина і кілька з роботи. Дзвонили з України в Білорусію. Якби не знайомства Єгора, цю інформацію довелося б чекати тиждень, якщо не більше.

Можна було б порадіти наявності алібі в такої великої кількості людей: по суті, у всіх фігурантів справи, крім Сергія Ковальчука. Проте Єгор навіть не сумнівався в тому, що для вбивства найняли людину. Можливо, не одну. Тож усі ці алібі ні чорта не варті.

Ковальчук, завершивши розмову з баристою, вийшов. Єгор крізь вікно простежив за адміністратором закладу. Судячи з усього, той рушив на парковку, що знаходилася знадвору. Єгор потягся за гаманцем, щоб негайно розрахуватися. Але завмер, так і не зробивши цього. Із вулиці на нього дивився чоловік. Мовчки стояв і не відводив погляду. Так, ніби щось хотів сказати.

Перед Єгором поставили горнятко