Читати книгу - "Іван Виговський"

Коли його дружина Олена Стеткевич дізналася про страту чоловіка, то померла на місці від розриву серця. Але деякі автори вважають, що Олена померла пізніше і ще встигла поховати свого чоловіка, а невдовзі закінчила своє життя в монастирі. Син Івана Виговського Йосип лишився нібито під опікою Костянтина Виговського, гетьманового брата. Однак перше припущення ближче до істини, що підтверджує й інструкція українським послам гетьмана П. Тетері на вальний сейм 1664 р., в якій містився пункт про збереження за сином покійного гетьмана Остапом Браїлова та Рудні (Руди), «аби хто в нього, сироти, не відібрав його дідицтво». Все ж при живій матері знатного роду в ті часи не стали б називати дитину сиротою.

Тетеря, виправдовуючись у своєму вчинку, писав потім у листі до вального сейму: Виговський, «вийшовши з Бару, довго бував у підрозділах міста, містечках, в українському народі». Потім Тетеря написав ще одного листа, який обговорювали на холмському сеймику. І ще про один лист написав 9.02.1666 р. білоруський мемуарист Василь Родович. В ньому колишній гетьман скаржився на Костянтина Виговського, якого звинуватив у спричиненні «неспокою на Україні, бо він заохочував свого брата Івана до… повстання козаків», бо Тетеря начебто посягав на його життя. Сеймик вирішив, щоб цю справу розглянув суд на майбутньому сеймику, цього ж бажав і король. Конфлікт загострився (йшлося вже навіть про дуель між Костянтином Виговським і Тетерею). У зв’язку з цим у березні 1666 р. «сестри Виговські» просили княгиню Гризельду Вишневецьку (вдову Яреми Вишневецького і матір майбутнього короля Речі Посполитої Михайла Вишневецького), щоб вона взяла під опіку весь рід Виговських разом з маєтностями. Але княгиня відмовила їм, оскільки не була впевнена, що за нею закріплять її власні маєтності. Спокій Виговські дістали у 1670 р., коли Тетеря, якого розорили польські магнати, втік до Молдавії.

Де ж поховали гетьмана? Це питання і нині викликає дискусії, бо в джерелах містяться суперечливі дані. Через це дослідники, переважно краєзнавці, називали місцем поховання гетьмана Корсунь (нинішній Корсунь-Шевченківський), скит Манявський, Спаський монастир біля Скиту Манявського, села Руду (Рудку) та Юсиптичі (Йосиповичі) Жидачівського району Львівської області. На Великий Скит Манявський вказують Чернігівський літопис та літопис Самійла Величка. Польський хроніст Миколай Ємйоловський твердив, що його поховали в Руді. Спроби розшукати могилу Виговських, починаючи з визначного українського археолога Ярослава Пастернака (у 1935 р.), були безуспішними. Припускають, що після тимчасового закриття Скиту у 1785 р. його могила була перенесена десь інде. В наш час проводяться пошуки і в с. Руда, де створено перший в Україні музей Виговського і поставлено йому перший пам’ятник (другий пам’ятник стоїть у с. Германівка на Київщині, третій – у Вигові, а четвертий відкрито у липні 2009 р. у Соснівці під Конотопом). Але дослідження території є далеко не завершеними і рано робити якісь однозначні висновки. Сподіваємось, що подальші пошуки в архівах прояснять це питання.

Про долю дітей Виговського ми знаємо небагато. Принаймні «Поменник» посередньо свідчить про те, що 1667 р. діти Виговського, так само як і три його рідні брати і навіть мати, були живими. Це певною мірою стверджує виявлений автором цієї книжки документ від 19.03. 1695 р. Це – угода, особисто підписана на замку в Рудні (Руді) сином гетьмана Остапом Виговським на продаж коронному підстолію князеві Єжі Домініку Любомирському Барського староства за 36 тис. злотих. Ця угода мала бути затвердженою на львівському гроді.

Син Івана Виговського Остап (Остафій) був тричі одруженим: з Ганною Чолганською, Терезою Лудицянкою Гензінською і Урсулою-Терезою Завадською. Від першого шлюбу народився син Костянтин, від другого – Степан, від третього – дочка Олена (Анеля). Онук гетьмана – Костянтин мав восьмеро синів (Олександр, Данило, Юрій, Ян, Петро, Гаврило, Стефан і ще один, незнаний по імені). У Данила народилося двоє дітей від Ганни Ледохівської (Йосип та Аполінарія), у свою чергу від Йосипа пішли Тадей (помер у 1767 р.), Олена (вийшла заміж за Радецького, потім – за Михайла Поляновського) та Мар’яна (вийшла заміж спершу за Войнаровського). Досить відомими були Виговські й у ХVІІІ ст., зокрема знаним є Йосиф Виговський, греко-католицький єпископ луцький та острозький у 1713—1730 рр., родич гетьмана по лінії його братів чи дядьків. У польськомовній брошурі «Реляція коронації чудотворної ікони Пресвятої Діви Марії на горі Ружанській (Почаївській – Ю. М.)… 1727, місяця серпня дня 15» (Львів, 1727) він згадується як один з учасників даної урочистості.

У 20-х рр. ХХ ст. один з Виговських сприяв у Польщі виданню книг про свого предка. Ванда Виговська, яка народилася у Кракові у 1906 р., а дитинство провела у Яланці на Поділлі, написала повість «Шлях татарів», присвячену своєму предку, гетьману Виговському. Ця книга побачила світ в Італії, де Виговська провела із своїм чоловіком Еджісто де Андреїсом останні роки життя, і є надія, що невдовзі цей твір буде видано українською. Живуть Виговські й нині …

Трагічна доля гетьмана Івана Виговського завжди привертала особливу увагу письменників та поетів. Досить згадати твори Івана Нечуй-Левицького («Іван Виговський»), Богдана Лепкого («Крутіж»), Юрія Тиса («Конотоп»), Юрія Мушкетика («На брата брат»), Романа Іваничука («Орда»), Яра Славутича («Конотопська слава»), Олеся Лупія («Розплата») та ін. Його блискуча перемога під Конотопом вивчається в Україні як зразок військового мистецтва, і не випадково 11.03.2008 р. вийшов Указ Президента України «Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві».

Гетьман України Іван Виговський прожив складне й трагічне життя. Патріот України, він був одним з керівників визвольної війни, найближчим помічником Богдана Хмельницького у будівництві Української держави. Діючи вже як гетьман у надзвичайно тяжких умовах, він при всій своїй енергії, досвіді і таланті не зміг втримати державного керма у своїх руках. Він, побачивши початок кривавої Руїни,