Читати книгу - "Поза часом і простором"

— Товариші! Говорити нема коли! Я відлітаю негайно! В апараті буду сам! Інших членів екіпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, і ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!

— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будівництва.

— Тоді висилайте корабель з зарядом і спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство від загибелі!

Більше не треба було говорити. Останні обійми. Потиски рук. Побажання щастя.

Всі присутні зайшли до будинку управління, а Валерій попрямував до зорельота.

Він вийшов на спеціальний майданчик, який був на висоті входу в апарат. Оглянувся.

— Люба, рідна Земля, далека чудова Вікторія, дорогі друзі і Батьківщина — прощайте!..

З вікон, з дверей будинку замахали руками друзі. Валерій відповів прощальним жестом і сховався в дверцях зорельота.

Майданчик зі сходами автоматично від’їхав…

А через кілька хвилин велетенський корабель здригнувся, підстрибнув і, залишаючи сліпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустріч невідомій дивній планеті…

Земля напружено чекала…

…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води північної частини Атлантичного океану, потім безкінечні білі крижані поля Гренландії і нарешті серед суцільної снігової пустелі зачорніли будівлі велетенського табору, де почалися роботи по здійсненню проекту Гершера.

Тримаючись на сліпучих стовпах ядерних спалахів, вертольот повільно сів на сніг. Вікторія в супроводі пілота вийшла вниз по алюмінієвих слідцях В ту ж мить до неї підбіг начальник будівництва — енергійний, сухорлявий інженер.

— Мені потрібно погодити з вами деякі питання тут на місці, перше ніж я передам до реалізації розрахунки потужності зарядів, — сказала Вікторія. — Я б хотіла познайомитися з ходом робіт!

— До ваших послуг, міс, — з офіціальною люб’язністю відповів начальник. — Але зараз треба буде відлетіти подалі, бо відбудуться атомні вибухи, з допомогою яких ми робимо штольні…

— Гаразд, — промовила Вікторія. Разом з начальником вона зайшла в вертольот і дала знак летіти. Знову заревли мотори, і через кілька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх від атомної радіації вибуху.

Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радіопередавач, тихо промовив у малесенький мікрофон:

— Можна!..

І в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небі поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..

— Все, — повернувшись до Вікторії, мовив начальник. — Можна летіти. Поглянемо згори на будівництво а потім — до моєї резиденції, де ви зупинитесь…

Вертольот знову піднявся в повітря. Вони наблизилися до місця, де відбувалися вибухи. Вікторія з цікавістю подивилася вниз…

Кілометрів за сто від жилих і адміністративних будинків, в своєрідному гірському кільці зяяли три велетенські ями, зроблені силою вибуху. Шириною вони були до трьох кілометрів, в глибину вже сягали до двох кілометрів.

— Ще кілька вибухів, і ми почнемо монтувати дюзи, — пояснив начальник. — Основні дюзи — три — призначені для вибухів, які виштовхнуть Землю в простір, а шість невеликих навколо — будуть зроблені для керування нашою планетою під час польоту. В них термоядерні реакції будуть контролюватися на відстані!..

Вертольот пролетів над всіма ямами і повернув до табору. Сіли біля присадкуватого, дуже довгого будинку з блискучого металу білого кольору. Ідучи до входу, начальник сказав:

— Ви знаєте про те, що сьогодні збирається надзвичайне засідання Всесвітньої Академії Наук?

— Ні! А про що йдеться?

— Новий план врятування Землі!..

— А не знаєте — чий проект?

— Здається, російських вчених…

— То давайте послухаємо телепередачу звідти, — заспішила Вікторія.

Зайшли в пристойно обладнаний кабінет начальника, подібний до комфортабельної каюти на пароплаві. Вікторія роздягнулася.

Начальник, поглянувши на хронометр, почав настроювати телеприймач, екран якого займав четверту частину невисокої стіни. Засяяло м’яке зеленкувате світло. Вікторія сіла в глибоке крісло і жадібно вп’ялася в екран…

Ось вирізьбились колони конференц-залу Академії, трибуна. В залі вже зібралися члени Всесвітньої Академії і делегати інших академій. Над аудиторією линув стриманий гомін…

Вікторія радісно скрикнула. На трибуну вийшов Тригуб.

— Ви знайомі з ним? — запитав начальник.

— Так! — щасливо засміялася дівчина. — Ми були з делегацією в Росії. Тригуб — конструктор космольота!..

Тригуб почав говорити… Вікторія, почувши про його план, полегшено зітхнула. Вона пишалася своїм далеким другом! Вона вірила, що він — її милий велетень — знайде вихід з неймовірно скрутного становища. О, як би вона хотіла летіти разом з ним назустріч далеким світам! А тепер її змушують сидіти тут, в дикій Гренландії і допомагати здійснювати злочинний план Гершера, який приведе до загибелі мільярдів людей!..

І раптом вона схопилася.

— Зачекайте! Але ж тепер ми мусимо припинити роботи туті Наш проект взагалі втратив сенс!

— Не думаю! — незадоволено відповів начальник. — Можливо, те, що говорив Тригуб, — всього-на-всього буде химерою! Ми мусимо продовжувати роботи. Такий був недвозначний наказ містера Гершера!..

Пролунав різкий дзвінок. Заблимала червона лампочка біля телеприймача.

— Шеф! — прошепотів начальник і кинувся включати апаратуру.

На маленькому екрані з’явилося похмуре незадоволене лице Гершера, пролунав його голос:

— Міс Деніс тут? Ах, ось вона! Підійдіть ближче!