Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Ріка далеких мандрів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ріка далеких мандрів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ріка далеких мандрів" автора Богдан Іванович Сушинський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 31
Перейти на сторінку:
відшукати два інші?

— Я не мав для цього часу, — стенув плечима старий. — Аян Курун завжди був на полюванні. Білку стріляв. Оленя стріляв. Усе життя — полювання.

— Невже їх справді так важко відшукати? — мовив я, підсідаючи до вогню.

— Неважко, — стиха мовив старий. — Є давній мудрий спосіб. Ось гляньте.

Він вийняв з багаття дві палаючі гілки, і підійшов до найближчого отвору.

— Бачите: полум'я рівне. А тепер підійдіть сюди.

Слідом за старим ми зайшли за найдальші стовпи. У виямку, що відкривався за ним, виднілося чотири вузенькі проходи. Старий підніс свій смолоскип до одного з них. Полум'я одразу ж збилося назад і почало мерехтіти й гаснути.

— Де протяг — там і наскрізний прохід. У тому кінці його має бути печера. Це той хід, який я знаю.

— Але ви казали, що є три входи до неї, — нагадав Роман.

— В цьому запевняли старі мисливці, духи яких уже давно полюють разом із духами древніх предків. Я знайшов ще один прохід, у якому відчувається такий же протяг. І пройшов ним. Виявилося, що він веде сюди з печери, у якій ми щойно побували. Та хтось колись знайде і ті два. Якщо вони є. А поки що нам треба рушати до головної печери. Тільки спочатку слід повідкидати каміння, яким закладено вхід.

18

Поки Вічний Мисливець курив люльку, сидячи біля вогнища, ми швидко повідкидали каміння і побачили вузький коридор, що уступами вів униз, в глиб гори.

— Ось це вже щось! — вигукнув Роман, задоволено потираючи руки. Ясна річ, йому хотілося пошвидше розгадати таємницю цієї головної шаманської печери. Та й мені — теж. Тільки й того, що я не наважувався кинутися у прохід поперед дорослих.

— Ну що, прохід вільний? — запитав Аян Курун від вогнища.

— Вільний, — відповів я.

— Тут справжні катакомби, — додав Чорногора.

— От і добре. Але я не раджу вам іти туди, — мовив старий.

— Чому? — здивувався Роман. — Вважаєте, що там буде щось страшне, небачене?

— Ні, я так не вважаю. Навпаки, мені здається, що там буде звичайнісінька печера.

— То чому б не глянути на неї? Тим паче, що маємо в запасі ще три години.

— Як хочете, — похитав головою старий. — Аян Курун не радить ходити туди.

Ми здивовано мовчали.

— Можемо сходити туди й удвох, — шепнув я Чингісові. — Не сьогодні, то через кілька днів.

— Звичайно, можемо. Ти мені друг. І якщо попросиш…

— Тільки не треба таємних змов, — викрив нас Роман. — Ви лишаєтеся тут. А ми з Орестом підемо в розвідку. Коли досягнемо печери — покличемо.

— Чому ви? — спробував заперечити я. — Хіба ми не такі ж?..

— Не такі, — увірвав мене Роман. — Мало що може трапитися нам на шляху.

— Це нечесно, — знову кажу я. Але Чингіс сіпає мене за рукав:

— Не можна так нечемно говорити зі старшими, — шепоче він.

— До чого тут нечемність? — не розумію. — Може, вони нас і не покличуть. Скільки пройти до цієї печери і не побачити найцікавішого. А він: «Чемність, старші…» Хіба ми з тобою діти?

— Якщо вже зібралися йти, то кінець мотузки залишіть мені, — сказав старий, так і не підвівшись від вогнища.

— Розумно, — погодився Орест. І подав старому кінець клубка. Старий об'язав його довкола одного з каменів і знову заходився смоктати свою люльку. А коли Роман і Орест рушили, крикнув:

— Якщо мотузка закінчиться, краще повертайтеся!

— А ми підемо слідом, — прошепотів я Чингісові. — Тримаючись за мотузку.

— Це ідея, — погодився Чингіс. — Так і зробимо.

Першим ішов Роман Чорногора. За ним — Орест… Якийсь час ми бачили їх постаті, потім — лише рухливий промінь ліхтарика. А згодом зник і він.

Час і нам вирушати. Щоб якось зняти напруження, я глибоко вдихаю повітря. І теж потираю руки. Як Роман, якого останнім часом усіляко намагаюся наслідувати.

— То що, пішли? — запитує Чингіс. — Давай мені ліхтарик. Я піду попереду.

Дід Курун розуміє, про що ми шепочемося, зацікавлено озирається, але мовчить. І ми рушаємо.

Вічний Мисливець щось гукає нам услід. Але я вже не можу зрозуміти його слів. Мене зачаклували темрява підземелля, якийсь таємничий шерхіт, що долинає невідомо звідки. Дивно, але у проході нема жодного каменя. І стіни такі гладенькі, наче хтось обтесував їх. Невже й справді обтесували?

В кількох місцях ми бачимо відгалужені ходи. Вони значно вужчі й нижчі. Але ми не звертаємо в жоден з них, а петляємо вслід за мотузкою. Подумки я хвалю обачність Вічного Мисливця. Ми не випускаємо мотузки з рук, нікуди не звертаємо, та все одно в мене зринає сумнів: а раптом Роман і Орест самі заблудилися? Може, давно треба було звернути в якийсь із тих проходиків? А раптом святилище шаманів лишилося десь обіч нашого шляху?

— Чингісе!! — неголосно кличу я.

— Що? — озирається він, спрямовуючи промінь ліхтарика мені під ноги.

— А тобі не здається, що цьому підземеллю не буде кінця?

Чингіс якусь хвильку мовчить.

— Не може ж воно тягтися через увесь Хабаровський край аж до океану.

— Хтозна, може, й тягнеться, — бурчу я, мерзлякувато озираючись на черговий прохід, що з'явився ліворуч мене. Не знаю чому, але мені здається, що там хтось стоїть. І дивиться на мене. І я намагаюся швидше проскочити його, тримаючись ближче до Чингіса.

— А чому не чути Романа? Давай покличемо.

— Не треба. Сам знаєш, що вони тоді подумають про нас. Скажуть: «Злякалися».

— Нічого. Зате знатимемо, де вони. І взагалі… Так буде веселіше.

— Не треба нам таких веселощів. Ми з

1 ... 20 21 22 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ріка далеких мандрів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ріка далеких мандрів"