Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"

— Я вже придумала, — сказала нарешті вона. — Я піду поза замком і почну щосили кликати на допомогу. Ти викличеш сторожу з тюрми і пошлеш до мене. Залишишся сам і тоді відімкнеш.

Так вони й зробили. Все вийшло якнайкраще. Полу-ничка так пронизливо верещала «рятуйте», що не то люди, — дерева мало не побігли їй на допомогу. Сторожі послухалися Вишеньку і щосили помчали на крик.

— Швидше, ну швидше! Там розбійники! — кричав їм услід Вишенька.

І тільки-но залишився сам — відімкнув темницю. Важко уявити, як він зрадів і здивувався, коли серед інших в'язнів побачив Цибуліно.

— Цибуліно! Ти тут? То ти не втік?

— Розповім потім, Вишенько, а тепер не гаймо часу! — Нам треба хутчій тікати!

— Сюди, сюди! — І Вишенька показав їм стежку, що вела простісінько до лісу. — Сторожі побігли в інший бік!

Кума Динька, як ви вже знаєте, була товстенька і не могла бігти швидко, тож вони покотили її, наче справжню диньку.

Цибуліно на хвилину затримався і так щиро подякував Вишеньці, що у того аж сльози на очах заблищали.

— Ти молодець! — сказав Цибуліно. — Я не вірив, що ти справді захворів.

— Тікай швидше, бо вони тебе схоплять!

— Добре! Біжу! Скоро зустрінемося і ще завдамо Помідорові клопоту!

Цибуліно в два скоки догнав друзів і допоміг їм котити Диньку далі.

Вишенька побіг назад, щоб покласти ключі на місце, тобто у панчоху Помідора.

А в цей час тюремники знайшли Полуничку всю в сльозах. Вона навмисне роздерла свій фартушок і подряпала личко, щоб ті повірили у напад розбійників.

— Куди вони втекли? — запитали її тюремники. Від бігу вони страшенно захекалися.

— Он туди! — показала на дорогу до села винахідлива Полуничка. [64]

Тюремники чимдуж помчали туди. Вони двічі чи тричі оббігли все село і заарештували одного Кота. Той пручався, та його силоміць привели до тюрми.

— Ви не маєте права мене арештовувати. Я живу у вільній країні! — роздратовано пирскав Кіт.- І до того ж ви з'явилися якраз тоді, коли от-от мала вискочити з нори миша. А я цілісінькі дві години її підстерігав.

— Не журися, у в'язниці буде тобі доволі мишей, — відповів начальник сторожі.

Через півгодини вони дійшли до замку. Спробуйте уявити, що з ними сталось, коли вони дізналися про втечу всіх Помідорових в'язнів!

Вони вкинули Кота до в'язниці, а самі зі страху перед грізним синьйором Помідором покидали зброю і порозбігалися хто куди.

Другого дня вранці синьйор Помідор прокинувся і подивився на себе в дзеркало.

«Ніс у мене загоївся, пластир можна зняти і йти допитувати в'язнів».

Помідор взяв з собою синьйора Гороха як адвоката і синьйора Петрушку, щоб записувати відповіді в'язнів. Усі троє поважно, як то личить начальству, рушили до тюрми. Синьйор Помідор дістав ключа з правої панчохи, відімкнув двері і так прудко відскочив назад, аж звалив синьйора Петрушку, що стояв позад нього.

А із темниці почувся такий жалібний нявкіт, який міг би і каміння разжалобити:

— Ня-а-в!.. Ня-а-в!

— Що ви тут робите? — спитав синьйор Помідор у Кота, коли трохи отямився від здивування.

— Ой-ой-ой! У мене жив-і-т болить! — лементував Кіт. — Одвезіть мене до лікарні або покличте лі-і-каря!

Кіт усю ніч полював на мишей і проковтнув їх стільки, що із рота у нього стирчало не менше двохсот мишачих хвостів.

Синьйор Помідор випустив Кота і дав йому дозвіл приходити до тюрми, щоб винищувати там мишей.

— Будьте ласкаві, зберігайте хвости спійманих вами мишей як доказ вашої корисної діяльності,- запропонував йому синьйор Помідор. — Тоді адміністрація [65] замку призначить вам невелику винагороду за кожен хвіст.

Після цього синьйор Помідор послав правителеві, принцу Лимону, таку телеграму:

«У замку графинь Черешень небезпечні заворушення. Необхідна ваша присутність із батальйоном Лимончиків».

Наступного ранку принц Лимон прибув до села в супроводі сорока придворних Лимонів і батальйону солдатів Лимончиків. Як ви вже знаєте, при дворі принца кожен мав на шапочці дзвіночок, і коли вони всі разом ішли, то ніби грав якийсь чудний оркестр.

Саме в цю хвилину кум Часник, сидів перед дзеркалом і розчісував свої вуса. Почувши шум, він облишив цю роботу і висунувся з вікна. Тут його і заарештували та й повели до тюрми. Один його вус стирчав догори, а другий звисав донизу.

— Дозвольте мені хоча б причесати лівого вуса! — прохав кум Часник по дорозі до тюрми.

— Мовчати! Бо відріжемо тобі спершу лівого, а потім і правого вуса, то й не треба, буде їх розчісувати.

Бідолашний кум Часник замовк, щоб не втратити вуса — свою єдину окрасу.

Лимончики заарештували