Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— Потерпи, дорогенький мій, потерпи, — звертався він до каменя, натискаючи потрібну кнопку. Секунда — і Марика понесло наверх. Йому майже відразу полегшало. Підйом трохи затягнувся, ліфт раз у раз зупинявся із незрозумілих причин, але Марика це не дуже турбувало. Чим вище він піднімався, тим кращим ставало самопочуття.

Здавалося, наче якісь невідомі сили намагаються зупинити Марика або вселити йому думку, щоб він повернув осколок. Але Марик не хотів підкорятися, хоч у глибині душі й розумів, що справу він затіяв досить небезпечну. Та як би не було, він живий і здоровий дістався до поверхні і з ліфта вийшов цілком свіжим.

Його зустрічала вже ціла делегація: начальство з Головного управління, керівництво шахти й інші працівники із сусідніх шахт. Переполох був чималий.

Марика відразу препровадили в окремий кабінет, де він повинен був відзвітувати про проведену розвідку.

Марик не розгубився. Він розповів майже все, що бачив. Правда, не говорив про астероїд і про креонієву природу метеорита, який вкотився в тунель.

— Класифікатор там не працює, — чітко рапортував він. — Усі прилади з ладу вийшли. І невідомо, що за порода.

— Що Овсійович? — відразу запитали його кілька голосів.

— Залишився там наглядати за роботами.

— Чому з тобою не вийшов?

— Наказав мені одному підніматися, — говорив Марик, доторкаючись через одяг до креонієвого осколка.

— Загалом, справа зрозуміла, — підсумував один із начальників. — Треба спускати спецбригаду й розбиратися конкретніше.

Інші погодилися.

— А вам, Марку Сергійовичу, — сказав начальник шахти, — зараз організуємо швидкий медогляд. І якщо все в порядку, попросимо теж у тунель. Ну, щоб там без затримок.

— Як скажете, — погодився Марик.

Медобстеження ніяких відхилень не виявило — усе було в нормі, навіть дуже. Марик сам це відчував. «І справді, чарівний метал…» — відзначив з подивом він подумки. А за півгодини він знову спускався під землю в ліфті, але вже в супроводі добре оснащеного загону і з парочкою роботів-малюків.

Шматочки креонію він, побоюючись якого-небудь обшуку — мало що! — попередньо сховав у потайному місці в роздягальні ще до медогляду. Загалом, тепер Марику було спокійніше.

Їхня група швидко подолала відстань до заціпенілих роботів. Правда, ніякого метеориту перед ними не було. Усі з подивом і нерозумінням звернули свої погляди на Марика. Той же ще в більшому здивуванні розгублено водив променем ліхтарика по склепінню й стінам тунелю.

— Нічого не розумію… — пробурмотів Марик. — Ану туди!

І він спрямував промінь на праву стіну.

— Є! — радісно закричав він, побачивши знайому діру в стіні. — Є пролам! «Добре, що хоч дірка залишилася», — подумав стажист.

— Тепер уперед, — сміливо проговорив він. — Там десь майстер має бути.

Про себе ж продовжував міркувати: «Куди ж метеорит міг подітися?» Але перебравшись через акуратний край проламу і оглянувши підземний ландшафт, зрозумів, що це не єдина загадка. У величезній печері також дещо змінилося: астероїд був, але він нічим не відрізнявся від іншої породи! Він не переливався, і від нього не йшло ніяке сяйво. Загалом, ніяким креонієм і не пахло. Усе було темним і сірим. До речі, і майстра теж ніде не було видно.

Марик просто застиг на місці, дивлячись на все це.

— А де ж майстер? — запитав його старшина загону.

— Та тут залишався, — указав Марик на виступ.

— Будемо шукати, — проговорив був старшина, але його перервав інший, який звучав із передавача.

— Артемичу, роботи в порядку, працюють, як нічого й не було! — повідомив голос.

— Зрозумів, — відгукнувся старшина. — Як чуєте, Агрипичу?

— Чуємо вас і бачимо на дисплеї, недавно ви з’явилися. Що там у вас? — пролунав голос. І Марик упізнав голос начальника.

Старшина коротко доповів обстановку.

— Шукайте майстра, пробийте все радаром на радіоактивність, — пролунала команда.

— Радіація в нормі, уже перевіряли.

— Шукайте майстра, на радарі його теж немає. Перевірте все гарненько.

— Усе зрозумів, будемо шукати!

Через кілька хвилин один із роботів відшукав робочу сумку майстра.

У ній, на щастя Марика, виявилася записка, залишена самим Захаром Овсійовичем. Це була навіть і не записка, а прощальний лист. У ньому говорилося, що майстер добровільно залишає цей вимір, цей світ і що стажист був відправлений по допомогу його ж, майстра, розпорядженням. Далі він писав, що навряд чи повернеться. І тому докладно описав, куди і як розподілити його майно й накопичені гроші.

Для всіх це було дуже дивно. Навіть Марик, який кілька годин тому бачив справжнє чудо, здивувався. Після цього по печері ще поганяли, пошукали радаром і різними променями, але все безрезультатно — майстра не було й сліду.

Після закінчення експедиції по яких тільки інстанціях не тягали Марика.