Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 114
Перейти на сторінку:
без мандаринів до дітей не вернуся!

Мені досі дивно, чому та стара пані в одному з будинків не злякалася нас запустити у двір. Хоча тоді було якраз дивно, чому вона так перелякано на нас дивиться. Подумаєш, два якихось вар’яти, пузатий та цибатий, у смердючих рибальських куфайках і чоботях посеред ночі в обійстя ломляться. А я ще й, до того ж, вже місяць бороду не голив — викапаний абрек, аби не рудий. Але вислухала, зрозуміла, чого нам треба, сторгувалися. І ящики в неї були. Сказала лише:

— Тільки, прошу вас, хлопчики. Не могли б ви нарвати, скільки вам треба, самі, — і пропустила нас у сад, кутаючись у свою вовняну хустку.

Мандариновий сад був густим, духмяним, як Новий рік, і колючим, як кактус. Збирали навпомацки. Я ледь око собі не видряпав. Потім вирулювали назад на знайомий проспект, що впирався в портову прохідну, примостивши на пузо по ящику. Брешу, то Григоровичу зручно на пузі нести було, я тоді ще через живіт спину чухав, попри всі старання кухаря Хачапурідзе, часто зупинявся й просив перекуру. Зате одразу на проспекті нас ледь не задавив особисто капітан порту на своєму дизельку. Упізнав, повернувся заднім ходом і сказав:

— У порт? Кидайте свою тару в багажник, бічо. Підкину.

Так, з вітерцем, примчали ми просто під трап через широко розчахнуті ворота порту. І без жодного огляду — ворошиловські стрільці, упізнавши машину, звично брали під козирьок. Так я досі і не знаю, чи виконала того року Грузія план по мандаринах.

А на борту вже був переполох.

— Так, двоє знайшлися, — резюмував капітан Атамас і сердито зиркнув на старпома. — Самборський пропав. Пішов проводжати Резо до прохідної і пропав. Уже б давно знялися в рейс, якби не цей бардак на борту, старпоме.

— В ресторані на морвокзалі шукали? — по-діловому спитав старпом, наче нас двох щойно теж не обшукалися.

— Шукали. Нема.

— Ну тоді місце зустрічі змінити не можна, — впевнено заявив старпом. — Тільки доведеться викуповувати…

І точно! Коли ми повернули за прохідну, почули їх раніше, ніж побачили. Резо та Самборський у простирадлах, схожих на тоги римських патриціїв, сиділи перед заґратованим вікном медвитверезника з того боку ґрат і проникливо виводили «Де ж бо ти, моя Суліко»: рибінспектор — грузинською, а науковець — одеською мовою.

* * *

Мабуть, варто було б ще розповісти, як Самборський не встеріг 43-ю паралель, просто написав двозначну й не твердо заперечну радіограму щодо азовської хамси, яка маскувалася під чорноморську, й увесь той варварський флот з усіх околиць Чорного моря ломанувся під Сухумі «виконувати план». На нашій, можна сказати, українській хамсі, та ще й під час її риб’ячих любощів. Бо всі наші браконьєрські забави були дитячими іграшками порівняно з отим радянським «плануванням від досягнутого». Треба тобі та хамса чи корів нею годуватимеш — ніхто не переймався. Аби лиш доповісти в ЦК, що більше, ніж минулого року. І так сімдесят літ.

А рибалкам який план не спусти — все одно перевиконають, бо ці злі неголені мужики без особистого життя зібралися на промисел гроші заробляти, а не горобцям дулі тицяти. Міг написати ще й про таке, але напишу про інше, це нехай лишається на совісті Інституту біології Південних морів.

Напишу, що коли 31 грудня того ж року вивалився з аеропортівського автобуса в Києві, на Бессарабці, мандаринний ящик старої потійської пані, який відбув уже три перевалки в Керчі та в Симферополі, нарешті не витримав і луснув. Дошка відірвалася якраз знизу. Я притримував її рукою і йшов додому. А мандарини все одно знаходили шпарину і котилися вниз бульваром Лесі Українки. Я повертався додому, а за мною тягнувся мандариновий слід.

Усе в житті недарма. Навіть каботаж. Моя донька потім так згадувала ті часи:

— Коли татко працював на нашому морі, щомісяця приїздив додому і завжди привозив мені мандаринки.

А, і ще таке. Першого січня я вибрався в новий універсам на Печерській площі, той, що тепер звуть «барабан», і побачив у рибному відділі, в акваріумі, худосочний витвір радянських генетиків. Бестер — гібрид білуги та стерляді. Без ГМО, як зараз кажуть. На живу вагу — вдвічі дорожче, ніж уже балик у тієї грузинської торговки після всієї рейганоміки і всіх належних хабарів.

Чому розвалився Радянський Союз? Ось тому.


Київ, 2015

День медика

На рибах і зорях

Гойдає шаланду:

Три греки Одесі

Везуть контрабанду.

На правому борті,

Де прірва відкрилась,

Янакі, Ставракі,

І тато Сатирос.[8]

Едуард Багрицький, 1927

З рейсу на Пірей в нас ще залишався мішок макаронів. Рейс був такий дикий, що з екіпажів двох сістер-шіпів, які зараз відстоювалися в Херсоні під причалом рибкомбінату, залишився хіба що один. Нас ледве не арештували в тому Піреї, на зворотному шляху за Босфором нас прихопив батумський

1 ... 20 21 22 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"