Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 114
Перейти на сторінку:
камбуз? 10 % розчином хлорки? Чудово! А скажіть-но, молодий чоловіче, 10 % розчин хлорки — то 10 частин води —1 вапна, чи 9 частин води — 1 вапна?

За п’ятнадцять хвилин такого ввічливого спілкування наш Хачапурідзе вже почав затинатися й ганяти кругами довкола рубки. Старпом вирішив, що дешевше буде дідуся нагодувати борщем, ну і до борщу, ну і з собою тормозок, ну і промокнути підпис на акті огляду промокашкою з профілем вождя відповідного кольору. Старомодний дідусь писав, звісно ж, чорнильною ручкою із золотим пером.

— Ну, якщо ви так наполягаєте, — ввічливо погодився на півсотні «Іллічів» і сховав їх у шкіряне портмоне, хоча ніхто начебто й не наполягав особливо. Просто — шанували звичаї порту. Акт дідусь так і «забув» на столі в кают-компанії, головне, що не забув тормозок.

— Оце і вся твоя рать, Резо? — із задоволенням порвав той акт старпом і пішов заспокоювати кухаря, який усе ще затинався й міг пересолити котлети, чого на пристойному судні допускати категорично не можна.

Краще б він промовчав. Бо різні перевіряльники потягнулися на судно просто косяком. Хижим, акулячим. І це був зовсім не безпечний чорноморський катран. Не всі гуртом, день за днем, якось наче й непомітно в трудових буднях, але варто нам тепер було заскочити в порт, як хтось та припреться. Ми навіть відмовилися від свого блатного місця під морвокзалом, намагалися загубитися серед сейнерів у рибному закапелку, але вони знаходили нас і там.

Прикордонний наряд з собакою шукав у нас на борту якогось порушника прикордонного режиму, тріумфально виявляв, що нашому матросові Віктору Івановичу три дні тому виповнилося 25 років, а він ще досі не вклеїв до паспорта відповідне фото…

Портовий наглядач знаходив у нас чотирнадцять невідповідностей правилам Регістру Союзу РСР, для усунення двох з яких потрібно було ставити судно в док…

Пожежний інспектор задумував провести планову тривогу в порту, помістивши саме наше судно в епіцентр умовної пожежі, оточивши червоними пожежними машинами, обплутавши шлангами й брандспойтами, як морський змій Лаокоона, щоб вже точно не вирвались…

Митники відпрацьовували нас на якусь контрабанду, хоча ми були каботажним судном, й навіть не думали закривати кордон, бо, бачте, був сигнал…

Навіть сам капітан порту повадився приїздити на наш причал «на каву» до нашого капітана на своїй рідкісній в ті часи іномарці з дизельним двигуном, і щодня несподівано виявлялося, що в нього порожній бак, просто з порту тепер не виїде, хлопці, виручіть, хоча буквально вчора ми заповнювали йому той бак судновою соляркою під жвак…

І кожен візит цієї портової раті завдавав невигойних ран бюджету нашого підпільного синдикату, ми ризикували ще й доплачувати цій сарані вже з офіційних наших зарплат. Тож коли на судні, наче нічого й не стряслося, знову намалювався Резо, капітан та старпом аж прожогом вискочили на палубу, щоб перехопити його ще до каюти Самборського. Але той саме виліз зі свого трюму на божий світ і підтягнув джинси.

— Вибач, Самборський! — несподівано сам пішов на мирову Резо. — Це була не ваша білуга! Ці зальотні щєгли божаться, що на снасть її взяли. Та рятувальники якісь з пансіонату. Знайшлися, куди дінуться? Вибач!

— Резо, так може б ти тоді того. Відкликав свою сарану? Ну, непорозуміння ж, — обережно запропонував капітан.

— Не можу, шені черіме. Я всього лише сказав їм, що у вас є. Далі вони вже самі. Вибачте, бічо.

Тож коли на флаг-строку в радіорубці капітан Атамас ніби ненароком став випитувати у флагмана, чи не можна нас замість «Контура» послати на Північ, під Сочі, сторожувати 43-тю паралель, я одразу зметикував, що готується організований відступ, й переповів на містку старпомові, щоб готувався. Мене виставили, знайшовши причину, з радіорубки, але я ще почув тренованим радистським вухом, як флагман, із кавказьким акцентом, сказав:

— Ну, якщо ви так наполягаєте. Звичаї, самі розумієте, порту… — мабуть, прилипучий не тільки кавказький акцент, але й гроші.

Коли я повернувся з капітанського містка, розшукавши потрібний вахтовий журнал, флагман вже розпікав нашого капітана:

— Пацани якісь. Ви думаєте, ми чому «Контакт» на «Петра Кішку» перейменували й на півроку в ремонт в Херсоні поставили? Ми ж не можемо перейменовувати вас кожен місяць!

* * *

Отож, усе йшло до того, що Новий рік ми зустрічатимемо вже в Керчі, а цей наш захід у Поті — останній, принаймні в цьому році.

— Ти як хочеш, Марконі, — сказав старпом. — А я без мандаринів у сім’ю не повернуся! Пішли на базар!

— А як же прохідна? Ти певен, що Грузія вже план по цитрусах виконала?

— Там побачимо!

Але і бачити нічого не довелося. Базар уже розбігся. Вітер ганяв сміття в порожніх торгових рядах, і тільки в дальньому закутку якісь діти гір продовжували дегустувати вино з десятилітрової плетеної сулії, виголошувати тости й пригощати всіх, хто зазирнув на вогник. Пригостили і нас, чого вже там.

Сумні та невеселі плелися ми назад на судно, за мостом через Ріоні звернули не на ту вулицю і несподівано опинилися в приватному секторі. Будинки тут були всі солідні, двоповерхові, з майже пласкими, критими черепицею дахами й галереєю довкола всього будинку на рівні другого поверху. Вже пізніше, з Паустовського, якому теж не дуже пощастило в Поті, я вичитав, що раніше Ріоні розливалася щороку, а всі мешканці просто переселялися на другий поверх і виходили з човнів просто на ті галереї. Та поки я роздивлявся архітектуру, старпом займався ділом.

— Дивись, Марконі! В них у кожному дворі мандарини ростуть! Давай попитаємо на продаж. Казав же,

1 ... 19 20 21 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"