Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя 📚 - Українською

Читати книгу - "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя" автора Яцек Денель. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:
було здорове, не закипало від гарячки, не пульсувало, не блювало, не віддавало болем із жодної зі своїх частин. Але він перебував, як мені здавалося, на іншому кінці світу, а тут, із нами, залишив тільки своє тіло з дрібкою життя, достатньою лише для найпростіших дій.

Я ніколи не знав його іншим, тому не бачив у цьому нічого дивного.

Лише коли я довідався, що інші діти не мають таких приспаних батьків, то зрозумів, що чогось у житті просто не маю — але я також засвоїв, що чимало дітей узагалі не мають батьків, які мусили втекти з Мадрида, були вбиті французами, або, навпаки, патріотами, бо були afrancesados[11] і, наприклад, прийняли орден від короля Пляшки (ми, малі хлопці, не називали його інакше, хіба що в присутності вчителя, який також, зрештою, вдома теж, мабуть, називав його «Пляшкою», а не «милостивим нашим правителем, королем Жозефом Першим Іспанським»); я мав двох колег, чиї батьки були josefinos[12], і їх, здається, не оминула жодна неприємність, яку один семиліток може влаштувати іншому на шкільному подвір’ї.

Однак були й цікавіші речі за хворого батька. Трупи, які лежали на вулицях. І бійки за хліб та квасолю, жебраки, які хапають їжу, роздавану францисканцями. У діло йшли костури, пальці, каміння — з вікон школи видно було все, але вчитель пильнував, щоб ми дивились у зошити.


розповідає Франсиско

Пам’ятаю цю мить: я стою за мольбертом, завершуючи біле мереживо на тлі оксамитової куртки, дивлюсь у ті очі, немов вуглики, й кажу собі: вижив. Рід Ґойя зміцнився, породив наступне покоління — мало не всі гілки мого древа засохли, а єдина вціліла — якась крива і не тойво, а все-таки випустила гарний паросток, настільки гарний, що іноді я замислююся, чи це не я, бува, змайстрував цього гарного хлопчика на п’яну голову. Скільки ж він має в собі елеґантності, скільки природної вишуканості! І, може, батько, попри те, що позолотив головний олтар кафедрального собору в Сараґосі, іноді ходив за волами, коли треба було, й орав поле, як Цинцинат, але це був шляхтич чистої крові, з корінням, глибоко запущеним у тверду баскську землю, і мати походила з родини ідальґо, у пса з-під хвоста я не випав. Правду кажучи, ніякі ми не Ґойя, а де Ґойя, що вже давно довели архівісти — це порпання в старих паперах було недешевим, але не для того людина має гроші, щоб економити на пишноті роду.


розповідає Хав’єр

Він приніс додому якісь документи, виписки, графіки, я мало не задрімав над своїм шоколадом. Мов крізь туман, я пригадав, як він показував мені це, коли я ще пішки ходив під стіл. Я кинув оком. Написав йому: «Пам’ятаєш отой «Капричо» з віслюком?». — «Який, — він вдав, що не знає, про що мова, — їх багато було з віслюками…» — «Віслюк у сурдуті, у передніх копитах книжка, в якій зображено його предків, суцільних віслюків? «З діда-прадіда» — здається, така була назва». — «Гівно ти знаєш, — відповів він і забрав папери, — гівно ти знаєш, справжнє диво, що в мене такий син народився».


розповідає Маріано

Дідусь каже, що я — Маріано де Ґойя і маю ходити з піднятою головою. Каже, що навіть коли схиляєш голову, бо дивишся на мишу або ящірку, можна мати її весь час піднятою всередині себе.


розповідає Хав’єр

Можливо, якби я був змушений вставати з ліжка й одягатися, щоб Маріано та Ґумерсінда не померли з голоду, як багато людей у Мадриді й усій Іспанії, яких щоранку збирають на вулицях, у сінях і власних ліжках, закидають на двоколки, а з двоколок скидають до братських могил — я вставав би, одягав сорочку й штани, черевики та сурдут, і йшов на якусь роботу. Але змушений я не був. Навіть лежачи догоричерева, я мав зі спадку по герцогині, з королівської пенсії за непродані комплекти і пластини «Капричос» і з щомісячних «додатків» від батька стільки, що ми могли утримувати дім майже на такому ж рівні, як і перед війною; навіть під час найсильнішого голоду не буває так, щоб комусь не захотілося продати свій окраєць хліба, останній буряк, мішечок гороху. Ми спромоглися навіть найняти для допомоги з Маріаніто двоюрідну сестру Ґумерсінди, яку її чоловік Ісідро Вейсс, вгодований єврейський ювелір, вигнав за неморальну поведінку — одного дня мені навіть спало на думку, що, можливо, це мене б вилікувало. Зловити б її, відомо, що вона не безневинна, бо за безневинність той ювелір її з дому б не вигнав, приперти до стіни, задерти спідницю… я уявив собі це докладно, а потім лежав у ліжку й міркував, що на мене найшло? Чи не той самий дух, що сидить у старому? Я бачив її потім мало не щодня, коли вона ходила по дому і гризла яблука з маленьким хлопчиком на руках — старший залишився з батьком, молодшого їй змайстрували, мабуть, у чужому ліжку — від самої думки, що я міг би її зачепити, мені ставало неприємно. Бідна, залякана жінка, яка не мала б чим нагодувати малого, якби Ґумерсінда не піддалася на намовляння моїх батьків і не змилувалася над нею.

Але все це відбувалося немовби за дверима, в іншій кімнаті, де існувала вся решта світу. Я ковзав поверхнею життя, поверхнею війни, як замерзлим ставом, проживаючи чергові дні швидко і без зайвих зусиль. Бути мною було справою достатньо стражденною, щоб іще займатися чимось іншим.

Коли мені було трохи краще, я дивився. Щось собі записував, іноді видирав сторінки з ескізника, іноді їх залишав: слова змішувалися там із образами, з нервовими рисунками найпростіших предметів; навіть сільничка, якщо її нарисувати відповідним чином, здається наляканою світом.

Пензлів

1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя"