Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Син Сонця — Фаетон 📚 - Українською

Читати книгу - "Син Сонця — Фаетон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Син Сонця — Фаетон" автора Микола Данилович Руденко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 91
Перейти на сторінку:
випадково розтрушують… Білковина збивається в кульки і пливе по канавах. Оті кульки вони й виловлюють.

Чаміно мовчав. Він, мабуть, не вперше бачить ці напівтваринні лови. Він зціпив зуби, а щоки нервово пересмикувались. Юнак мовчки тамував у собі пекучий біль.

А Микола думав про Чаміно. Чи вистачить у нього сили довести до кінця ту велику справу, яку він почав?.. У Миколи не лишилось ніяких вагань — він піде услід за Чаміно! Для нього настав час великого прозріння: спершу — розповідь батька, а тепер те, що побачив на власні очі…

— Тварин годують краще, ніж людей? — жахалася Лоча.

Лашуре озирнувся. Власне, він міг би й не озиратися, — слухали їх не тут, а десь далеко. Але він знав, що їх слухають. Саме цим і пояснювалась його відповідь.

— Дагу — це тварини Єдиного, їх треба дуже добре годувати, інакше м'ясо буде грубе і несмачне. А біловолосі… Навіщо їх годувати? Користі від них ніякої. Розплодилось їх більше, ніж потрібно.

Лоча спершу метнула на Лашуре гнівний погляд, потім усе зрозуміла, і на її очах виступили сльози…

Тим часом біловолосі, забачивши на площі людей «другого поверху», метнулися врозтіч. Мішкуваті сорочки, однакові на чоловіках і жінках, дозволяли бачити оголені, висушені голодом ноги. Люди, мов мавпи, спритно дерлися по драбинах; умови життя відроджували в цих нещасних первісні інстинкти.

— Їм тут непогано, — сказав Лашуре. — Тут принаймні багато світла і можна виловлювати поживу. Є закутки, де таке життя вважається за велике щастя.

Лашуре повів їх на ферму — довге, щедро освітлене приміщення, в якому відгодовувалось близько тисячі дагу. Дагу трохи вищий від людського зросту, на чотирьох куцих ногах, які не мають суглобів, — вони позросталися в суцільні кістки, бо вже тисячі обертів тварина приречена на стояння. Запліднення давним-давно провадиться штучно. Тварини стоять так тісно, що поміж ними ледве можна пролізти. Сотні людей, затиснуті масивними тулубами тварин, роблять щось дивовижне: натягують шкіру, відпускають, місять кулаками подібний до тіста тулуб тварин, потім гладять долонями випещену безволосу шкіру. Робота, мабуть, дуже тяжка, бо обличчя людей лисніють від поту.

— Це і є головна робота скотарів, — пояснив Лашуре. — Від стояння у дагу атрофувалися м'язи. Вони їм так само непотрібні як суглоби на ногах. Порушився кровообіг… Якщо не робити масажів, тварина даватиме багато жиру, а м'яса — мало… Масажі провадяться майже безперервно. Один скотар кінчає — починає другий… Ті люди, яких ви бачили в печерах, — такі ж самі масажисти. Незабаром заступить нова зміна…

— Отже, м'язи в них підтримуються за рахунок людських? — запитав приголомшений Микола.

— Так. Відсутність руху компенсується масажем. Це дає добрі наслідки, — сказав Лашуре томом, який свідчив про його постійну настороженість.

— Невже не можна вигадати якихось приладів для масажу! — все з тією ж наївністю обурювалась Лоча.

— Навіщо? Що ж тоді робитимуть біловолосі? — відповів запитанням Лашуре. — Вони ж мусять якось виправдати своє існування… І той харч, який видає їм Безсмертний.

До Лашуре підійшов худий, виснажений чоловік і непомітно для інших скотарів на рівні пояса швидко заворушив пальцями, йому у відповідь так само швидко заворушив пальцями Лашуре. Микола зрозумів, що це мова, до якої вдаються тоді, коли треба повідомити щось дуже таємне. І одразу ж Лашуре, взявши за лікті Чаміно й Лочу, а Миколі кивнувши головою, повів їх на вихід.

Миколі запам'яталося обличчя скотаря. Якимись невловимими рисами воно нагадувало обличчя Ечуки-батька.

До приміщення, де жив Лашуре, повернулися без особливих пригод. Зачинивши двері, Лашуре сказав:

— Спостережники передали, що нами почали цікавитись на контрольному пункті. Мені, правда, вірять, але я не маю права зловживати цією довірою.

— Вони сюди не прийдуть з обшуком? — спитав Чаміно, який боявся за винахід — адже на нього покладалися найбільші надії. — Карликів я не боюсь. Це тупі, неосвічені люди. Вони нездатні відрізнити звичайного ліхтарика від шахо. А прислужники храмів так далеко не ходять…

Микола поцікавився у Лашуре:

— Хіба шахо контролю не чують, коли розмовляти пальцями?.. Адже люди все одно мислять словами…

— Так, — погодився Лашуре. — Але груповий контроль здебільшого здійснюється за допомогою вловлювачів звуку. І тільки час від часу проміння шахо спрямовується на якийсь окремий мозок. У такому разі мову пальців не сховати. Трапляється це лише тоді, коли якась людина викликає підозру.

Пригнічена всім побаченим, Лоча мовчала. Тепер вона до кінця зрозуміла брата. А Микола дивився на неї, думаючи: «Лочо! Лочо! Ти не байдужа до людських страждань. У тебе велике, шляхетне серце».

Коли всі трохи перепочили, Чаміно звернувся до Миколи:

— Тепер ми поговоримо про те, заради чого сюди прибули.

Вигляд у нього був суворий, і в голосі звучала твердість.

— Хіба ми не говорили? — здивувався Микола. — Все, що ти мені показав, Чаміно… Повір мені — я готовий…

Чаміно поклав руку йому на плече.

— Знаю, Акачі. Коли б я цього не знав, я б тебе сюди не привів. Але я знаю також те, чого не знаєш ти. Тобі не можна більше виходити звідси… Лашуре влаштує тебе в безпечному місці. Ми будемо часто зустрічатися. — Потім звернувся до Лочі. — Акачі не почуватиме себе самотнім, правда?..

Для Лочі це також несподіванка. На її обличчі знову з'явився рум'янець — так було завжди, коли вона хвилювалась.

— Навіщо йому тут залишатися? — з тремтінням у голосі, яке вона не могла подолати, запитала дівчина.

— Так треба. Ми повинні вберегти Акачі. Зберегти для боротьби. А ще тому, що він — наш друг…

Чаміно розповів те, чого не знав Микола, бо Ечука-батько не хотів, щоб син був свідком розмови з Єдиним, і через те відіслав його на Дзеркало Швидких Ніг.

Коли Микола вийшов на вулицю, Єдиний сказав:

— Раб божий Ечуко! Я призначив тебе своїм радником тому що в тобі найкраще проросло зерно розуму, яке я, твій Всевишній кидаю в череп кожної людини. Але

1 ... 20 21 22 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Сонця — Фаетон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син Сонця — Фаетон"