Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

Вчення пастуха поширювалося за межі Азори. Навіть мешканці поморських печер витесували в скелях його зображення з уллою. Але було й таке, коли вожді деяких племен карали на смерть тих, хто поклонявся пастухові, бо його вчення вважали безумним і небезпечним. І ось настала пора збутися його словам. У літописах того часу сказано:

«Сорок днів і сорок ночей падали на Туму Сини Неба. Зірка Талцетл сходила після заходу сонця і горіла незвичайним світлом, як зле око. Багато Синів Неба падали у мертві, багато розбивалися об скелі, тонули в південному океані, але багато досягли поверхні Туми живими».

Так розповідає літопис про велике переселення Магацитлів, тобто одного з племен земної раси, що загинуло від потопу двадцять тисячоліть тому.

Магацитли летіли в бронзових яйцеподібних апаратах, використовуючи для свого руху силу розпаду матерії. Впродовж сорока днів вони покидали Землю.

Безліч величезних яєць загубилося в зоряному просторі, безліч розбилось об поверхню Марса. А трохи опустилося на рівнини екваторіального материка неушкодженими.

Літопис твердить:

«Вони вийшли з яєць, високі, чорноволосі. У Синів Неба були жовті і плескаті обличчя. Їхні тулуби і коліна вкривав бронзовий панцир. На шоломі був гострий гребінь, і шолом виступав поперед обличчя. В лівій руці Син Неба тримав короткий меч, у правій — сувій з формулами, які погубили бідні й темні народи Туми».

Такі були Магацитли, люте і могутнє плем’я. На Землі, на материку, що опустився на дно океану, вони володіли містом Ста Золотих Воріт.

Тут, вийшовши з бронзових яєць, вони рушили в селища Аолів і брали те, що хотіли, і тих, хто чинив їм опір, убивали. Вони повиганяли стада хаші на рівнини і почали копати криниці. Вони зорали поля і засіяли їх ячменем. Але води в криницях було мало, зерна ячменю загинули в сухому і неродючому грунті. Тоді вони сказали Аолам іти на рівнину, копати зрошувальні канали та будувати великі водоймища.

Деякі племена послухали і пішли копати. Інші сказали: «Не послухаємось і вб’ємо пришельців». Війська Аолів вийшли на рівнину і вкрили її як хмара.

Пришельців було мало. Проте вони були міцні, як скелі, могутні, як хвилі океану, люті, як буря. Вони розмели і знищили війська Аолів. Палали селища. Розбігалися стада. З боліт вийшли люті ча і роздирали дітей та жінок. Павуки обплітали спорожнілі хижі. Пожирачі трупів — іхі — розжиріли і не могли летіти. Надходив кінець світу.

Тоді згадали пророцтво: «Обернись на тінь для зла, бідний сину Туми, і криваве око Сина Неба даремно пронизуватиме твою тінь». Багато Аолів пішло до великого гейзера Соам. Немало йшло в гори, сподіваючись почути в туманних ущелинах пісню улли, яка очищає від зла. Багато хто ділився один з одним майном. Шукали в собі й один в одному добре і з піснями, з сльозами радості вітали все добре. В горах Лізіазіри ті, хто вірив у пастуха, звели Священний Поріг, під яким лежало зло. Три кільця незгасних вогнищ охороняли Поріг.

Війська Аолів загинули. В лісах було знищено пожирачів павуків. Стали рабами рештки рибарів-поморів. Але Магацитли не чіпали тих, хто вірив у пастуха, не чіпали Священного Порога, не підходили до гейзера Соам, не заходили в глиб гірських ущелин, де в полудень вітер, пролітаючи, творив таємничі звуки — пісню улли.

Так минуло багато кривавих і сумних років.

У чужинців не було жінок — завойовники мали вмерти, не лишивши нащадків. І ось у гори, де ховались Аоли, прийшов вісник — прекрасний обличчям Магацитл. Він був без шолома і меча. В руці тримав палицю з прив’язаною до неї пряжею. Він підійшов до вогнів Священного Порога і почав промовляти до Аолів, які зібралися з усіх ущелин:

«Моя голова відкрита, мої груди незахищені, — розрубайте мене мечем, коли я збрешу. Ми — могутні. Ми володіли зіркою Талцетл. Ми перелетіли зоряну дорогу, яку називають Чумацьким Шляхом. Ми підкорили Туму і знищили ворожі нам племена. Ми почали будувати водоймища і великі канали, щоб збирати воду і зрошувати досі неродючі рівнини Туми. Ми побудуємо велике місто Соацеру, що означає Сонячне Селище, ми дамо життя всім, хто хоче жити. Але у нас немає жінок, і ми маємо вмерти, не здійснивши свого задуму. Дайте нам ваших дівчат, і ми народимо від них могутнє плем’я, і воно заселить материки Туми. Йдіть до нас і допоможіть нам будувати».

Вісник поклав палицю з пряжею біля вогню і сів обличчям до Порога. Очі його були заплющені. І всі бачили на лобі його третє, прикрите плівкою, ніби запалене око.

Аоли радились і гомоніли між собою: «В горах не вистачає корму для худоби і мало води. Взимку ми мерзнемо в печерах. Сильні вітри зносять наші хижі в бездонні ущелини. Послухаймо вісника і вернімося на старі згарища».

Аоли вийшли з гірських ущелин на рівнину Азори, женучи поперед себе стада хаші. Магацитли взяли дівчат Аолів і народили від них голубе плем’я Гір. Тоді ж почали будівництво шістнадцяти велетенських цирків Ро, в які збігала вода, коли танув сніг на полюсах. Безплідні рівнини було прорізано каналами і зрошено.

З попелу виникли нові селища Аолів. Лани давали пишний урожай.

Було зведено стіни Соацери. Під час будівництва цирків і стін Магацитли використовували величезні підйомні машини, — їх рухали дивовижні механізми. Силою знання Магацитли могли пересувати велике каміння і прискорювати ріст рослин. Вони записали свої знання в книги — кольоровими плямами і зоряними знаками.

Коли вмер останній прибулець із Землі — з ним щезло і Знання. Тільки через двадцять тисячоліть ми, нащадки племені Гір, знову