Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

— Що це за створіння? — здивовано запитав Пітер.

— Це баньїп, який і вдень і вночі стереже прекрасну принцесу. Нам про нього розповідали.

— Так, я забув.

— Він надзвичайно жорстокий, — вела далі Сіра Шкурка, але коли пролунало чергове хропіння, вона засумнівалася в цьому. — В усякому разі, так говорять. Баньїп десятками вбиває рицарів і принців. Палить і спопеляє їх вогнем, який викидає зі своїх ніздрів. Подивись на них, це ж два димарі. Треба подумати, як нам його побороти. В нього таке гаряче дихання, що можна смажити грінки. Мені це зовсім не подобається.

Не встигли вони зробити й кроку, як баньїп раптом сів і здивовано поглянув на них.

— Що ви обоє тут робите? — заревів він. — Як вас звуть? Хто ви такі? Струнко! Проскандуйте по літерах слово «фантасмагорія». Екскурсії для туристів по встановленій ціні починаються о другій годині. Ви прямуєте до об’єкта показу через центральний вхід, а виносять вас звідти на ношах з чорного ходу. В замку є черговий лікар. А тепер або говоріть, або не розкривайте рота.

Баньїп змовк і чекав на відповідь.

— Ваше привітання здалося мені нісенітницею з нісенітниць, — сказав Пітер.

— Згода, — мовив баньїп. — Люблю нісенітниці. Кажи далі.

— Це ви стережете прекрасну принцесу? — запитав Пітер.

— Я, ну то й що?

— Я прийшов, щоб визволити її.

— Ага, ось у чому справа! — вигукнув баньїп. — Прикро, надзвичайно прикро. Я не люблю вбивати привітних хлопців, ніколи не любив. Але це моя робота. Я вбиваю рицарів на чорних конях і командорів на білих конях. Я вбиваю найрізноманітніших принців. Мені байдуже, хто вони, я вбиваю їх без будь-якої упередженості. Я мушу захищати прекрасну принцесу від усіх, хто намагається визволити її. Вона невизвольна, якщо можна так висловитися. Доводжу до твого відома, — поквапився він додати, — найнаполегливішим король ставить завдання. Але оскільки їх неможливо виконати, всіх принців і рицарів все одно вбивають. Твоя смерть буде цілковито безболісна. Це я гарантую. Ти нічого не відчуєш. Сподіваюсь, ви мене правильно розумієте. Я вбиваю людей струменем води. Це чисто, не шкодить здоров’ю і не залишає бруду.

— Як це «вбиваю людей»? — запитала Сіра Шкурка. — Що ви маєте на увазі? Ні я, ні Пітер ніколи не погодимося на таку смерть. Вам треба бути обережним, вдаючись до таких погроз. Знаєте, за такі речі можна заробити п’ястуком по носі.

— Отакої… Що вона говорить? — сказав баньїп презирливо. — Я лише раз дмухну із своїх ніздрів, і ти відкотишся по дорозі на сто ярдів. Боже мій, тітко! Я чемпіон світу з видмухування води, а ти наважуєшся говорити, що я зароблю по носі.

Баньїп закинув голову і зайшовся сміхом.

— Я гадала, що ви із своїх ніздрів викидаєте полум’я, — сказала Сіра Шкурка, ніяковіючи від веселощів баньїпа. — Як же ви можете стерегти прекрасну принцесу, якщо ви не дихаєте вогнем?

— Сідайте на хвилинку і відпочиньте, — сказав баньїп. — До обіду я вас не вбиватиму, отож розслабтеся, почувайтеся як удома. А я тим часом оббіжу замок та й віджену людей і тварин, які надто наблизилися до нього. Я довго не затримаюсь, хвилин зо двадцять, не більше. Потім поснідаємо. Я завжди приношу з собою холодний сніданок. Сьогодні на сніданок смажені жаби — смакота! — і він облизнувся. — Коли повернуся, розповім вам про себе, а тоді ви почнете тікати. Я не люблю збивати тих, хто не тікає. Вам я дозволю відбігти на п’ятдесят ярдів, а потім змию вас за межі королівства. Кращої долі для себе не просіть.

Він підвівся і почав підстрибувати, щоб розім’ятися. Баньїп справді був дивовижною істотою. На шиї завдовжки двадцять футів стирчала голова. Вона крутилася в нього, як у качки, він хвацько повертав її назад і бачив усе, що діється за спиною. Він був огрядний і неповороткий. Походжаючи, тримав свій хвіст, схожий на кенгурячий, звислим, а коли доводилось бігти, хитався, як перевантажений корабель під час хитавиці.

Баньїп побіг по широкій дорозі, яка оперізувала замок. Щоразу, коли він підстрибував, його шия висувалася вперед, а коли ноги торкалися землі, вона рухалася назад. Баньїп був схожий на жирафа з короткими, мов у ведмедя, ногами. Біжачи, він голосно ревів. З його ніздрів вилітали струмені води, які блискучими дугами наздоганяли худобу і збивали її з ніг.

Він спрямовував струмені то з однієї, то з другої ніздрі з такою силою, що худоба летіла шкереберть. Тварини, похитуючись, спиналися на ноги й фуркали.

Переслідуючи свої жертви, баньїп міг легко втопити їх у воді, але в худобі й конях він не вбачав небезпечних супротивників, тому лише відкидав їх подалі від дороги. Інакше поводився, коли мав справу з вершниками — рицарями й принцами. Тоді вдихав повні груди повітря й завдавав їм невідпорного удару. Рицарі у важкій амуніції нападали на нього з піками напереваги, вигукуючи войовничі кличі. Струмінь води одразу ж вражав коня й вершника, і вони з гуркотом падали на землю. Коли вода спадала, навкруги валялась розкидана зброя і стирчали поламані ноги. Мало хто виживав після такої водяної атаки. Більшість рицарів гинули, бо їх тягли на дно важкі лати.

Цього чудового дня поблизу не було ні рицарів, ні принців. Важкою ходою баньїп повертався, задоволено посміхаючись. За ним, чмихаючи брели корови.

— Ну, як у мене це вийшло? — закричав він хвалькувато. — Бачили, як я, легенько дмухнувши з правої ніздрі, підкинув тих корів угору?

— Я думав, що ви жорстокий, — сказав Пітер, — але бачу, що корови зовсім не постраждали.

— Кожному, хто наблизиться до замку, добряче перепаде від мене, — заявив баньїп. — Ви не можете собі уявити, скільки рицарів і принців прагнуть