Читати книгу - "Миколаївське небо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви б, напевно, щось придумали, Богдане Андрійовичу, — усміхнулася вчителька.
— Я б, напевно, щось придумав, Валентино Петрівно, — у тон їй відповів хлопчик. — Місто майже в географічному центрі України. Гарна підказка.
— Давай, давай, — підбадьорила жінка.
— Даю, даю. Місто Донецьк. Засноване було під назвою Юзовка. На честь якогось англійського підприємця Х’юза, що будував перші шахти в тій місцевості. Коли Ленін, — хлопчик грайливо посміхнувся, — та інші зробили революцію, місто перейменували в Сталіно. Область теж називалася Сталінською. А потім, коли після смерті Сталіна почали говорити, що він був негарною людиною, місто перейменували в Донецьк. Донині.
— Усе? — запитала Валентина Петрівна.
— Чому ж усе? Місто Івано-Франківськ спочатку називалося Станіславом, місто Хмельницький мало назву Проскурів. Навіть Львів німці пробували називати Лембергом. І навіть місто Миколаїв…
У класі пролунав сміх.
— Навіть місто Миколаїв, — теж усміхнувшись, продовжив Богдан, — пробували перейменувати у Вірноленінськ. Проте, як ви всі можете здогадатися, спроба була невдалою.
— Браво! — вигукнула вчителька. — Молодець, сідай. Задовільно.
— Тобто, як «задовільно»? — насупився Богдан.
— Тобто, я задоволена твоєю відповіддю. Тому задовільно, — відкрито посміхалася вчителька. — Та розслабся, Бодю! Відмінно, звичайно ж. Пожартувала я. Сам же казав, що сьогодні день гарний. Сонечко, казав, привітне. У Миколаєві. Привезеш мені миколаївський сувенір?
— Ну, заради відмінної оцінки, — посміхнувся у відповідь Богдан.
****
— Бодю, пристебнися! — Андрій глянув на сина й рушив з місця.
— З Богом! — зітхнула Віра на заднім сидінні. — Ти ж тільки не жени швидко.
— Та тут знаки підганяють! — кинувши кермо й розвівши руками, показав Андрій на дорогу. — Менше двохсот не можна.
— От більше двохсот і не… — почала було дружина, але різко зупинилася.
— І не обмежуй себе, — продовжив мамину фразу Богдан і весело подивився на батька.
Той схвально підморгнув у відповідь і натиснув педаль газу до упору. Машина понеслася по прямому шосе. Рекламні щити уздовж дороги миготіли все частіше й частіше, поки не почали зливатися в одну розмиту смугу. Віра відірвала погляд від цієї картини й зітхнула.
— Нікуди не сховаєшся від цієї реклами. І який сенс, якщо я там нічого не розберу.
— Двадцять п'ятий кадр, — не відриваючи погляду від дороги, відповів Андрій. — Свідомість не розуміє, а підсвідомість фіксує й запам’ятовує те, що хоче рекламодавець.
— Я ще розумію, коли дають якусь інформацію, коли довідуєшся про щось нове. А коли от так нав’язливо: купи-купи-купи, пий-пий-пий, їж-їж-їж. О! Набридли. Скоріше б Миколаїв.
Віра опустила сидіння і, напівлежачи, утупилася в стелю салону автомобіля. Андрій глянув у дзеркало й побачивши, що дружина дивиться нагору, натиснув кнопку на панелі. Дах автомобіля з’їхав, і над головами відкрилася яскрава панорама неонової реклами.
— Знущаєшся? — сумно посміхнулася дружина. — Закрий, будь ласка, а то я приєднаюся до бунтівників.
— Вибач, я хотів розсмішити тебе, — Андрій засунув дах і ввімкнув приймач.
Після секундного характерного хрипу зазвучав голос диктора:
«Лос-Анджелес. Антирекламний бунт увійшов у нову стадію. Не зумівши домовитися з владою, бунтівники зробили нову спробу розгромити кілька горизонтальних щитів над містом. У Куполі утворився невеликий пролом. Кілька сотень жителів Лос-Анджелеса зібралися під дірою, що утворилася у Куполі. Поліція просить людей розійтися. Механіки використовують вертольоти для ремонту зіпсованої реклами. Наступний випуск слухайте через півгодини. А зараз — реклама. Найзручніший…»
Андрій вимкнув приймач.
— Нічого це не дасть, — уголос сам собі сказав він. — Раніше й не такі бунти були. І, однаково, Купол росте й росте.
В автомобілі якийсь час стояла тиша. Було чутно тільки шум двигуна й шурхіт сторінок жіночого журналу, який гортала Віра.
— Тату, — якимсь перепрошуючим голосом вимовив Богдан і подивився на маму. — Відкрий ще на хвилинку. Я не встиг прочитати. Там якесь цікаве оголошення було. Щось про рок-гурт.
— Ну, от бачиш! — чи то сумно, чи то весело вигукнув Андрій. — Послуга затребувана. Як же тут зупинитися?
Він натиснув кнопку, дах знову з’їхав. На Рекламному Куполі саме над головою яскравим неоновим світлом горіло оголошення: «Тільки три дні в Україні знаменитий рок-гурт «Пінк Флойд». Львів — Київ — Донецьк».
— Безсмертний гурт. І дід мій його слухав, і батько, і я. Ти, Бодю, теж, бачу, любиш «Пінк Флойд»?
— І я люблю, — подала голос дружина. — Особливо «Стіну», або «Мур», як ти кажеш. До речі, Купол — це теж стіна, якою люди відгороджуються від…
— Усе! Закриваю. Треба маму щадити. — Андрій знову натиснув кнопку.
— Як піклується! — з іронією сказала Віра. — Можна подумати, що тільки заради мене ти ховаєшся від цього «головного болю».
— Раніше ти цей термін не вживала, — буркнув Андрій.
— Не вживала, — підтвердила Віра. — Тебе жаліла, поки ти працював у рекламі І на своєму пивзаводі. Але думку про те, що Рекламний Купол над головою — це головний біль, завжди підтримувала. Ніколи не розуміла, чому ви з ним так носитеся.
— Та тому що це багатьом дає роботу! — трохи підвищивши голос, сказав Андрій. — Ти уявляєш, скільки всього зав’язано навколо Купола? Реклама — це само собою. А сонячні батареї на зворотному боці Купола? Звідки електроенергія береться? Вісімдесят відсотків дає Купол. А дренажна система? Адже дощ падає саме туди, куди направлять механіки Купола. А супутникові ретранслятори? А «воротарі» для авіації? А…
— Тату, не заводься! — попросив Богдан.
У салоні знову запанувала тиша. Машина мчалася по швидкісному шосе, і рекламні щити за вікном, як у мультфільмі, зливалися в динамічну рекламу. Андрій відвернувся.
— Та я не заводжуся. Просто пояснюю, що горизонтальна реклама — це один зі стовпів сучасної світової економіки. Як авіація, залізниця, інтернет… Були часи, коли цього всього не було. Тепер на цьому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Миколаївське небо», після закриття браузера.