Читати книгу - "Беззаперечна правда"

– Як ти міг дозволити цьому ледарю побити тебе? Він ніщо, Мухаммеде, він ніщо! … Ні, він – ніщо. … Не кажи мені цього, він – ніщо. Як ти міг дозволити цьому ледарю отак тебе лупцювати?

Я слухав розмову Каса, і щоразу, коли він вимовляв слово «ніщо», воно пронизувало мене наскрізь. Я розплакався. То був поганий день у моєму житті.

А потім Кас потріпав мене по голові.

– Я тут із малим чорним хлопцем. Він лише хлопчик, але скоро стане чемпіоном світу у важкій вазі. Його звуть Майк Тайсон. Поговори з ним для мене, коли твоя ласка, Мухаммед. Скажи йому, щоб слухався мене.

Кас простягнув мені телефон.

– Мені так жаль того, що сталося з Вами, – сказав я. Я був маленьким придурком.

– Я погано почувався, – сказав мені Алі. – Я випив ліки, і вони зробили мене слабким, через що Холмс і побив мене. Я одужаю, повернуся і поб’ю Холмса.

– Не хвилюйся, чемпіоне, – відповів я. – Коли я виросту, то обов’язково поб’ю його за тебе.

Багато хто вважає, що моїм улюбленим боксером був Алі. Проте ні, найбільше мені подобався Роберто Дюран. Я завжди захоплювався тим, який Алі красивий і як гарно він уміє розмовляти. Сам я натомість був малого зросту, страшненьким і до того ж мав ваду мовлення. Коли мені доводилось бачити бої Дюрана, то він видавався мені просто вуличним хлопцем. Він міг сказати своїм суперникам щось на кшталт: «Соси мій чортів член, шибздик. Наступного разу ти підеш прямісінько до дідька в морг». Після того як він переміг Шугар Рей Леонарда в тому першому бою, він підійшов до того місця, де сидів Вілфред Бенітес, і сказав: «До біса тебе. У тебе яйця не виросли битися зі мною, ти просто трусло».

«Вау, він прямісінько як я!» – подумалось мені. Я хотів бути таким, як він. Він не соромився бути собою. Я рівнявся на нього, як на реальну людську істоту. Коли моя кар’єра стала йти вгору і люди почали підносити мене за те, який я дикун, я знав, що називатися звіром – то найбільша винагорода, яку я тільки можу отримати. Коли я повертався до міста, то бував у кафе Віктора, бо чув, що там тиняється Дюран. Я сидів за столиком на самоті і розглядав фотографії Дюрана, що висіли на стіні. Я жив своїми мріями.

Я сумував, коли Дюран покинув бій під час реваншу з Леонардом. Я дивився той бій разом із Касом в Олбані і так розлютився на той момент, що аж розплакався. Проте Кас передбачив таку розв’язку. «Він не зможе зробити це вдруге», – мовив він.

ТОДІ, ЯК Я ПЕРЕЇХАВ ДО КАСА, Я ВЖЕ БУВ ГОТОВИЙ ДО його рутини. Він почав старанно тренувати мене щодня. У мене ніколи не було привілею насолоджуватися боксом для спорту або для забавки. Кас був екстремістом, але таким самим був і я. Я хотів стати Ахілесом тут і зараз. Я з тих хлопців, над якими сміються. «Не давай нігеру мотузку, він захоче стати ковбоєм». Я був дитиною, яка втратила всілякі сподівання. Але щойно я бачив проблиск надії, яку мені обіцяли, то все – вважайте у вас проблеми. Я буду на сьомому небі від щастя.

Кас мав звичку будити вранці своїх учнів, але щоразу, коли він вставав, щоб це зробити, я вже повертався з пробіжки. Кас мав звичку накривати стіл до сніданку, але я брався це робити відразу після пробіжки. Він лютував. «Хто накрив мій стіл?» – гарчав він. Він лютував, тому що я проявляв більше самовідданості, ніж він сам. А потім Кас готував мені сніданок. Він кидав на сковорідку цілу пачку бекону – двадцять смужок чи щось таке, а потім готував на цьому жирі яйця. Я не пив каву, тому він мені діставався чай. Він робив це щоранку, навіть якщо сердився на мене.

Думаю, що ми обидва усвідомлювали, що вписались у перегони з часом. Касу було сімдесят, тобто він був далеко не молодим, тож і пхав у мене всі ці знання. Він усе пхав і втовкмачував у мене це лайно. І якщо ви достатньо довго втовкмачуєте це в себе, то врешті-решт ви все це знатимете, ну, якщо ви не зовсім ідіот. Я став дуже вправним у боксі, але мої зрілість та здатність мислити як доросла людина, не наздоганяли мої боксерські успіхи. Тут все було не як у школі, куди діти ходять, і там із них намагаються зробити хороших та продуктивних членів суспільства. Ні, я робив це, щоб стати чемпіоном світу у важкій вазі. Кас це добре розумів. «Боже, як би я хотів, щоб у мене було більше часу на тебе», – казав він. А потім він ще додавав: «Я вже шістдесят років у всій цій боксерській індустрії, і ніколи, ні-ко-ли мені не доводилося бачити когось із таким інтересом до боксу, як у тебе. Ти постійно говориш про боротьбу».

Я був екстремістом. Якщо нас засипало снігом, Кас проводив мої тренування в будинку. Ночами я у своїй кімнаті годинами боксував зі своєю тінню. Моє життя залежало від успіху. Якщо я не досягну успіху, то буду просто марним шматком лайна. До того ж я робив це також і для Каса. У нього було важке життя з безліччю розчарувань. Тож я був тут, щоб захистити гордість цього старого італійця. Та ким я, чорт забирай, вважав себе?

Коли я не тренувався, то дивився старі фільми про бої щонайменше по десять годин на день. Це було моєю винагородою на вихідні. Я дивився їх цілу ніч у своїй кімнаті наодинці. Я включав фільм на повну гучність і звук наповнював увесь старий будинок. Тоді до мене підіймався Кас.

– Якого біса ти робиш?

– Просто дивлюся фільми, – відповідав я.

– Гей, тобі час спати. Люди хочуть спати, – говорив він. А потім спускався вниз і я чув, як він бурмоче: «Ніколи не бачив таких дітей. Оце дивиться цілу ніч кіно, ставить весь будинок на вуха».

Іноді ми дивилися бійцівські фільми разом, і Кас давав мені поради про те, як би я міг побити Демпсі, Джефрі та Луїса.

Іноді я був настільки зосереджений, що просто засинав у боксерських рукавицях. Я був звірятком, яке марило тим, щоб Майк Тайсон став великим бійцем. Я пожертвував усім заради цієї мети. Ні жінок, ні їжі. У мене був розлад харчової поведінки; я був тоді залежний від їжі. І я переживав період статевого