Читати книгу - "Помилка Олексія Алексєєва, Олександр Лазаревич Полещук"

— Але, якщо це галактика, — сказав Топанов, — то чому не видно окремих зірок?

— Недостатня різкість, і, крім того, ми всі добре пам’ятаємо, що вздовж спіральних відгалужень спостерігаються якісь численні спалахи.

— Нащо говорити дурниці! — не витримав я. — Якщо навколо нашої Землі літає галактика, тобто скупчення багатьох мільйонів зірок, з загальною масою принаймні в сто мільярдів сонць, то чому ж ми не обертаємось навколо цього скупчення? Ні, ні, це не може бути галактика!

— Ніхто й не має в цьому сумніву, — сказав Григор’єв, — ніхто, але ж не так просто відмахнутися від думки, що явище, яке ми спостерігаємо, найбільш нагадує саме галактику. Треба переглянути альбом позагалактичних туманностей, можливо, ми знайдемо серед них щось подібне.

— Я розумію вашу думку І вітаю її, — прогув Топанов, — ви, безумовно, стали на правильний шлях. Те, що ми бачимо, дуже схоже на зоряне скупчення, а Алексєєв, наскільки відомо, займався зірками і насамперед зірками. Можливо, що Алексєєв запустив супутник, завдяки якому на Землю проектується надзвичайно збільшене зображення далекого зоряного скупчення. Це й могло становити зміст його досліджень.

За дванадцять годин по тому з Пулкова було привезено “Новітній загальний каталог туманностей і зоряних скупчень”, який містив кілька десятків тисяч фотографій цих далеких островів Всесвіту. Будь-які сумніви розвіялись.

Перед нами були утворення здебільшого такі подібні до наших знімків, що від них годі було відірвати погляд. Ми з’юрмилися навколо розсувного столу, і Топанов повільно гортав сторінку за сторінкою. Іноді всі, як по команді, відривались від каталогу, щоб глянути на вставлені в рамку ранкові фотографії супутника Алексєєва. Позаду негативів світились яскраві матові лампи. Щоранку ми виготовляли по три такі фотографії. Дві на початку і наприкінці явища, коли сяюча туманність нагадувала видовжену сигару, і одну в мить проходження перигею, просто в зеніті.

— Разюча подібність! Та це ж Мессьє 101! За нашим каталогом номер 8542!

— Облиште! Ви не бачили номер 11245. Оце подібність! — відказував хто-небудь.

У безперервних суперечках було з’ясовано, що галактику, яку видно з допомогою супутника Алексєєва, можна ототожнити принаймні з десятком зареєстрованих галактик, які видно з ребра, і не менше, як із трьома, що їх можна бачити з Землі немовби розплатаними. Галактику, що її ми розглядали завдяки супутникові Алексєєва, було зараховано до досить поширеного виду спіральних галактик, але згодом ми зайшли в безвихідь. Характер труднощів сформулював на нічному засіданні Григор’єв.

— Ми мусимо чесно зізнатися в тому, що на сьогодні знаємо не набагато більше, ніж у ту мить, коли хтось із-поміж нас вигукнув: “Але ж це галактика!” Ми не змогли з певністю ототожнити явище, яке спостерігаємо, із жодною з галактик, що їх містить “Новітній загальний каталог”, не кажучи вже про каталог Мессьє. І справа не в тому, що такої галактики ще ніхто не спостерігав, мовиться зовсім про інше…

— Пробачте, — перебив Григор’єва Леднєв, — але ж бо не всі розуміють не лише сутність тих утруднень, які перед нами постали, а навіть термінологію. У нас астрономів і астрофізиків меншість. От, скажімо, ви часто мовите: позагалактична туманність і галактика. Ці поняття близькі між собою чи я не зовсім розуміюся…

— Ці поняття тотожні. Цілком байдуже, говоримо ми про позагалактичні туманності чи про галактики! Що вас іще турбує?

— Чому для багатьох галактик існує подвійна нумерація? — спитав Топанов. — Це, мабуть, дуже наївне запитання?

— Подвійна нумерація існує для ста трьох об’єктів, що їх уперше відкрив Мессьє. Власне, Мессьє відкрив лише шістдесят один об’єкт, але він уперше систематизував усі світні об’єкти з розмитими обрисами, звів їх до єдиного каталогу, першого каталогу галактик.

— Мессьє не розумів, що він відкрив? — вигукнув Леднєв. — Нащо ж він складав свій список?

— Щоб не сплутати ці світлі цятки з кометами, а Мессьє був славетний мисливець за кометами, — відповів Григор’єв. — Адже комети — члени нашої Сонячної системи. їх дуже цікаво спостерігати. Протягом кількох днів вони зміщуються на тлі далеких зірок, а ось світлі цятки, що їх відкрив Мессье, лишались нерухомі.

— І кожна така цятка виявилася скупченням багатьох мільярдів зірок, кожна! — трохи урочисто виголосив Кашников. Григор’єв “відбивав у нього зоряний хліб”, адже Кашников був астроном. — І багато з них схожі на нашу Галактику, в якій Сонце посідає скромне місце в одному з її спіральних відгалужень. Світло від багатьох галактик іде до нас мільйони років. Одні галактики ми бачимо з ребра, інші розміщені зручніше, і ми можемо віднести їх або до спіральних галактик, або до еліптичних і так далі. Ще Демократ, великий старогрецький філософ, уявляв наш Молочний Шлях як скупчення безлічі зірок, та тільки ГалІлею пощастило переконатися в тому, що здогад Демокріта був правильний. А тепер вивчення нашої Галактики, так само як і дослідження позагалактичних туманностей, набуває все більшого розмаху. Ми…

— Ми дамо вам час і з охотою прослухаєм вашу лекцію, — перебив Кашникова Григор’єв. — А зараз я хотів би звернути вашу увагу, товариші, на одне “але”. Справа в тому, що всі відомі нам галактики обертаються навколо своїх ядер, центральних частин, в яких зосереджена майже вся маса галактики, майже всі зорі скупчення. Обертається і наша Галактика Молочного Шляху. Сонце разом із Землею та іншими планетами описує повне коло навкруг галактичного центра за сто вісімдесят п’ять — двісті мільйонів років. Наша Земля брала участь принаймні в десяти таких обертах за час свого існування. Тільки в десяти! Хіба можна припустити, що ми спостерігаємо при проходженні супутника Алексєєва якусь конкретну галактику? Ні! Галактику ми могли б бачити лише з одного її боку. Або з ребра, — Григор’єв показав на лівий знімок, — або пласко, у вигляді диску, чи якось збоку! А ми щоранку бачимо цю нашу, умовно кажучи, галактику двічі з ребра, і один раз вона розкидає над нами свої спіральні відгалуження.

— А може, Алексєєв якось спромігся спостерігати нашу Галактику, ту, до якої належить наше Сонце? — запитав хтось.

— Ні, — твердо відказав Григор’єв. — Ми вже добре знаємо справжній вигляд нашого галактичного скупчення, у нас немає такої кількості